Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

Глухонімий рішуче похитав головою.

— То Гілель вже не там?

— Ні, — знову похитав галовою Яромир.

— То де він?

Знову гра з сірником.

— Він каже, що того пана нема, і ніхто не знає, де він, — утрутився двірник, який весь час з зацікавленням приглядався до нашої «розмови».

Від страху мені похололо серце. Гілель зник! Тепер я сам, як палець, на світі… Предмети в корчмі почали розпливатися перед моїми очима.

— А Міріам?

Мої руки так тремтіли, що я довго не міг її намалювати.

— Міріам також зникла?

— Так. Також зникла. Безслідно.

Я голосно застогнав, забігав туди й сюди, аж солдати здивовано перезирнулися між собою.

Яромир спробував мене заспокоїти, намагався ще щось розповісти: поклав голову на руки, ніби спить.

Я схопився за стільницю:

— Заради Господа нашого Ісуса Христа, Міріам померла?

Яромир похитав головою і знову вдав, ніби спить.

— Міріам хворіла?

Я намалював пляшечку з ліками.

Той знову заперечно похитав головою і знову поклав чоло на руку.

Уже й розвиднилося, одна за одною гаснули газові лампи, а я усе ще не міг добитися, що намагається донести мені Яромир.