Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

— Зруйнованими? Ні, сходи були цілі… Збоку виднілася невелика комірчина, там сидів чоловік якоїсь чужинської раси у черевиках з срібними застібками; таких людей мені ще бачити не доводилося: жовтуватий колір обличчя, косі очі… Він сидів, нахилившись уперед і, здавалося, чогось чекав. Можливо, доручення…

— Книжка… великої давньої книжки ніде не бачили? — допитувався я.

Лапондер потер чоло.

— Книжка, кажете? Так! Маєте рацію, книжка всуціль з пергаменту лежала на підлозі розгорнута на сторінці, яка починалася великою, золотою літерою «А».

— Мабуть, таки «І»?

— Ні, «А»…

— Ви певні, що це була не літера «І»?

— Абсолютно певен…

Я з сумнівом похитав головою. Вочевидь, Лапондер у півсні відчитував з моєї уяви і все переплутав: Гілель, Міріам, Ґолем, книга Іббур і підземні лази.

— Чи давно Ви маєте отой дар мандрування, як Ви це називаєте? — поцікавився я.

— Відколи мені виповнився двадцять один рік… — Лапондер затнувся, не мав охоти про те говорити.

Раптом на його обличчі вималювалося безмежне здивування, він витріщився на мої груди, ніби щось там уздрів. Не звертаючи уваги на мою розгубленість, похапливо схопив мене за руку й попросив… майже благально:

— Заради Бога, скажіть мені все! Сьогодні останній день, який мені дозволено провести з Вами. Може, за годину мене заберуть вже звідси, щоб оголосити смертний вирок…

Нажаханий його словами, я не дав йому договорити.

— То мусите взяти мене за свідка! Я заприсягнуся, що Ви хворий… Ви місячний сновида. Вас не мають права стратити, не обстеживши Вашого душевного стану. Будьте ж розважним!

Лапондер лиш нервово відмахнувся.

— Це все пусте! Будь ласка, розкажіть мені про все!

— Але що я маю Вам розповісти? Ліпше поговорімо про Вас і…

— Ви, вочевидь, зазнали — тепер я це точно знаю — багато чого дивного, що має близьку дотичність до мене… значно ближчу, аніж Ви підозрюєте… Тому прошу: розкажіть мені геть усе! — благав Лапондер.

Я не міг збагнути, як може моє життя цікавити цього чоловіка більше за власні тарапати, але, щоб заспокоїти його, розповів про все те нез’ясовне й дивне, що трапилося зі мною.