Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

З тижня на тиждень я чекав, що Вас випустять, але даремно. Спробував усе, що можливо, аби зібрати докази Вашої невинності, однак нічого не нашкріб…

Я просив слідчого пришвидшити розслідування, але той щоразу відбувався словами, мовляв, не в змозі нічого зробити, бо то не в його компетенції, а прокурора.

Бюрократи!

Лише годину тому я таки дещо роздобув, сподіваюся, це допоможе: я довідався, що Яромир продав Васертрумові золотого годинника, якого знайшов після арешту свого брата Лойзи у його ліжку.

У Лойзичека, де, як Ви знаєте, нюшать детективи, подейкують, ніби у Вас знайшли годинника вочевидь убитого Цотмана, тіла якого, як corpus delicti, й досі не виявили. Решту я сам склав докупи: Васертрум et cetera!

Я відразу взявся за Яромира, дав йому 1000 флоринів…» — я опустив додолу руку з листом, сльози радості скаламутили мені зір: тільки Ангеліна могла дати Харусекові такі гроші. Ні Цвак, ні Прокоп, ані Фрізландер не володіли великими коштами. Отже. Вона мене не забула! Я почав читати далі:

«…і пообіцяв іще 2000, якщо він негайно піде зі мною до поліції і зізнається, що знайшов годинника вдома в брата, а потім його продав…

Усе це може статися щойно тоді, як цей лист через Венцеля буде в дорозі до Вас. Бракує часу…

Але запевняю Вас: це станеться. Ще сьогодні. Головою ручаюся!

Ані на мить не сумніваюся, що Лойза вбивця, і це годинник Цотмана.

Якщо ж піде щось не за планом, то й тоді Яромир знає, що робити, у кожному разі засвідчить, що саме цього годинника знайдено у Вас.

Отже: наберіться терпіння і не впадайте в розпач! День Вашого звільнення уже не за горами!

Та чи настане день, коли ми побачимося?

Не знаю…

Боюся, що ні… Моє життя швидко добігає кінця, і я мушу бути насторожі, аби остання година не застала мене зненацька.

Але знайте: ми побачимося. Якщо не в цьому житті й не по той бік, то обов’язково того дня, коли зникне час, і Господь — як сказано в Біблії — вивергне з уст своїх усіх тих, хто не холодний, і не гарячий…

Не дивуйтеся моїм словам! Я ніколи не розмовляв з Вами про такі речі, а якось, коли Ви згадали про каббалу, я оминув ту тему, але… я знаю те, що знаю.

Можливо, Ви розумієте, що я маю на увазі, якщо ж ні, то забудьте, прошу, усе що я сказав, зітріть зі своєї пам’яті… Одного разу в своїх безумних мареннях я начеб побачив знак на Ваших грудях… Мабуть, привиділося…

Якщо Вам не під силу збагнути, про що я торочу, просто прийміть на віру: ще змалку мені підсвідомо відкривалися певні знання, які вели мене дивним шляхом; знання, які не мали нічого спільного з тим, чого вчить медицина, а може, й сама медицина, слава Богу, ще нічого в цьому не тямить і, дай Боже, не втямить…

Але я не дозволяв робити з себе дурня науці, найвищою метою якої є опорядження такої собі „почекальні“, тоді, як на мене, її варто б зрівняти з землею.