— Ідіот! — присоромлений, сказав той. — Лише цигани триматимуть таку тварюку посеред табору!
Врешті-решт я набрався хоробрості, щоб розвернутися й подивитися, що в мене позаду. Ведмедя в клітці не було. Що ж тоді так страшно ревло?
Солдати все обшукували табір, але клітки більше не чіпали. Через кілька хвилин ми почули, як вони залазять у свою вантажівку, заводять двигун і нарешті від’їжджають.
Брезент із нашої клітки сповз остаточно. Навколо нас скупчилися цигани. У тремтячій руці я тримав яйце й не знав, чи доведеться його застосувати.
Уперед виступив ватажок.
— Ви як? — спитав він. — Вибачте, якщо це вас налякало.
— Ми живі, — відповіла Емма, боязко озираючись. — Але де цей ваш ведмідь?
— Не лише у вас є надзвичайні здібності, — промовив юнак, що стояв на краю натовпу, і одразу ж продемонстрував нам свій талант: загарчав ведмедем і занявкав котом, перекидаючи голос з одного місця на інше легкими поворотами голови. Звучало це так, наче нас оточили з усіх боків. Коли ми прийшли до тями від шоку, то несамовито заплескали в долоні.
— Ти ж казала, що вони не дивні, — прошепотів я Еммі.
— Такі салонні фокуси хто завгодно показувати може, — відповіла вона.
— Пробачте, що я не відрекомендувався як слід, — сказав ватажок циган. — Мене звати Бехір Бехманатов. А ви наші почесні гості. — І він шанобливо вклонився. — Чому ж ви не сказали, що ви синдриґасті?
Від подиву ми аж роти порозтуляли. Він назвав нас стародавнім іменем усіх дивних, тим, якого навчила нас пані Сапсан.
— А ми з вами звідкись знайомі? — спитала Бронвін.
— Де ви чули це слово? — спитала Емма.
Бехір усміхнувся.
— Якщо приймете нашу гостинність, обіцяю все пояснити. — Він ще раз вклонився і пішов відмикати нашу клітку.
* * *Ми сиділи з циганами на тонких килимах ручного плетіння, розмовляли і їли рагу в мерехтливому світлі багать-близнят. Я поклав ложку, яку мені дали, й сьорбав просто з дерев’яної миски, геть забувши про хороші манері, а жирний смачний бульйон стікав по підборіддю. Бехір походжав поміж нас, у кожної дивної дитини запитував, чи зручно їй, чи достатньо їжі й питва, повсякчас перепрошував за стан нашого одягу, вкритого тепер брудним сіном з клітки. Після того як ми продемонстрували йому свої дива, його ставлення до нас цілковито перемінилося — за кілька хвилин ми з бранців перейшли в розряд почесних гостей.
— Мені дуже шкода, що з вами так поводилися, — сказав він, опускаючись на подушку між багаттями. — Коли йдеться про безпеку моїх людей, я мушу вживати всіх застережних заходів. По дорогах нині вештається чимало чужинців — людей, які видають себе не за тих, ким вони є. Якби ви зразу сказали мені, що ви синдриґасті…
— Нас навчили ніколи й нікому не розказувати, — сказала Емма.
— Ніколи, — наголосила Оливка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей» автора Ренсом Ріґґз на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 57. Приємного читання.