Розділ восьмий

— Це не проблема. Я відправлю порожняків.

— А хіба ми без них не лишимося беззахисними?

— Здається, іншого вибору нема. Оливка полічила витворів, які туди забігли, їх було як мінімум двадцять. Я маю відправити стільки порожняків, щоб вони переважили їх чисельністю, інакше їх просто повбивають.

Я перевів дух. Обвів поглядом напружені обличчя навколо мене, що застигли в очікуванні. Одного за одним я відправив порожняків навшпиньки переходити відкрите подвір’я, сподіваючись, що легка хода дозволить їм оточити будівлю непомітно.

І, здавалося, все вийшло. У будівлі було троє дверей. Я зумів поставити по два порожняки біля кожних, і жоден витвір не висунув назовні носа. Порожняки стояли на чатах при дверях, а я їхніми вухами наслухав. Було чути, як усередині хтось говорить високим голосом, хоча слів я розібрати не міг. Потім засвистів птах. І в мене все похололо всередині.

Там були імбрини. Інші, не знайомі нам імбрини.

Заручниці.

Але якщо так, то чому витвори не намагалися вести переговори?

Мій початковий план полягав у тому, щоб знести одночасно всі двері та вдертися досередини. Але якщо там заручники, а надто імбрини, то діяти так необачно не можна було в жодному разі.

Я вирішив ризикнути й змусити одного порожняка зазирнути всередину. Проте всі вікна було запнуто фіранками, а це означало, що доведеться посилати його у двері.

Я вибрав найменшенького. Розгорнув його основний язик. Порожняк лизнув клямку, взявся за неї.

— Я відправляю одного всередину, — повідомив я своїм. — Лише одного, щоб роздивився, що там і як.

Дуже повільно порожняк повернув клямку. І коли я мовчки порахував до трьох, він штовхнув двері.

Нахилився вперед і притиснув чорне око до щілини.

— Я заглядаю всередину.

Порожняковим оком я бачив шматок стіни, вздовж якого тяглися клітки. Важкі чорні пташині клітки найрізноманітніших форм і розмірів.

Порожняк трохи ширше прочинив двері. Я побачив більше кліток, і пташок теж, у клітках і поза ними, прикутих ланцюжками до жердок.

І жодних витворів.

— Що ти бачиш? — нетерпеливилась Емма.

Але часу пояснювати не було, був час тільки на те, щоб діяти. Я наказав усім своїм порожнякам розчахнути всі двері одночасно, і вони вдерлися досередини.