Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

…

І промчали роки, наче коні,

Попіл доль їм сідає на круп.

Я беру оцю землю в долоні,

Мов святиню, підношу до губ.

Учора я дала ляпаса мерзотному капоснику (це нове ім’я Маги). А все тому, що він, домовившись із Кабаном, придуркуватим здорованем, замкнув Зулю в нашому класі.

Зуля — гладенька дівчинка-переросток, з якої багато хто сміється через її дитячі міркування. Вона в нашому класі, хоча старша за нас на три або чотири роки. Я останній тиждень із нею сиділа за однією партою. Інші її проганяють і не дають сідати поруч. Отож, Кабан попрохав Магу замкнути її в класі, а сам її там затискав. Мага, замкнувши клас і залишившись під дверима в коридорі, веселився на всю, слухаючи, як вона верещить! Зуля пищала на всю околицю. Учителів не було в школі. Усі вже розійшлися, тільки в нас була фізкультура надворі.

Я випадково вирішила повернутися знадвору, щоб попити води. Вода в торбі. І застала оцю картину. Я стала вимагати відчинити двері класу, але Мага тільки сміявся й сказав, щоб я не лізла, а то погано буде. Тоді я дала йому ляпаса. З усього розмаху. Він побілішав. Він набагато вищий за мене і сильніший, і я думала, він стане битись, але він не кинувся.

Зрозумівши, що я не змушу його відчинити двері (а судячи з вереску Зулі, справи в неї були не дуже), я помчала назад на вулицю — кликати на допомогу — і зіткнулася з Лур’є-Левицею. Зазвичай ми ніяк не спілкувалися — зберігали незалежність, а тут я їй усе сказала. Вона підтримала мене. Ми помчали назад, скрутили Магу, відібрали ключ і відчинили двері класу. Як добре, що мені зустрілася саме Лур’є-Левиця. Вона дуже хоробра!

Зуля ревла, Кабан після кількох ваговитих стусанів від мене та Лур’є-Левиці скотився зі сходів, і тільки його й бачили. За ним утік і Мага. Чесно кажучи, я подумала: чи не з’явиться в Маги така сама ідея щодо мене? Хоча начебто ні.

Сьогодні зранку Мага робив вигляд, що щось про мене знає, і злостився. Лур’є-Левиця зібрала свою компанію, влаштувала розбірки і, з’ясувавши, що якимось чином (от яким, цікаво?) у вчорашньому випадку замішані Тара й Заїра, добряче їм надавала. І правильно зробила.

Заїра тут же вийшла з банди, припхалася до мене і стала підлизуватись. Але тут її впіймав Мага і теж засвітив по фізіономії, повідомивши, що вона нікому не друг.

До речі, Заїра й Тара залишаються з хлопцями після уроків.

У середині дня Мага почав поводитись краще і навіть мав якийсь винуватий вигляд. Більше мовчав.

Поля

До школи не пішла. Уранці наші двері не відчинялися. Вони після землетрусу похилилися. Брат тьоті Мар’ям, добрий дядько Хамзат, вибив наш замок і звільнив нас із ув’язнення. Моя мама бурчить і пригвинчує новий замок із виглядом знавця. Вочевидь, доведеться їй допомагати або кликати на допомогу Акбара, сина тьоті Мар’ям. Інакше будемо жити з відімкненими дверима.

Сьогодні я прибираю всю оселю.

Дивилася вчора передачу про «сонячних зайчиків»: їх наводять із космосу на якусь територію Землі, і там стає світло. Дорослі відразу сказали:

— Нічого це не з мирною метою. Наведуть, і народ повиздихає без усякої бомби. Ось що уряд надумав!

Але начебто експеримент завершився невдало: запустили в космос оту хріновину, а вона там за щось зачепилась і впала в Тихий океан.