Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Тоді розкажи мені свою Історію, — він вийшов з-за столу, збуривши тонкі шари диму над головою і чи то присів, чи то притулився до найближчого від Джека кута столу. Примружившись, він закурив цигарку. Джек бачив, що в глибоко посаджених блідих очах судді, які витріщалися на нього крізь цигарковий дим, немає милосердя.

Ще одна мухоловка.

Джек глибоко вдихнув.

— Мене звуть Джек Паркер. Це мій кузен, і його також звуть Джек. Джек Вовк. Але його справжнє ім’я Філіп. Він жив з нами в Дейлвіллі, бо його батько помер, а мати захворіла. Я просто відвозив його додому в Спрінгфілд.

— Він тугодум, так?

— Трохи повільний, — сказав Джек і поглянув на Вовка. Приятель ще не зовсім оговтався.

— Як звуть твою матір? — спитав суддя Вовка.

Вовк не відреагував на запитання. Очі залишалися заплющеними, а руки він засунув до кишені.

— Її звуть Гелен, — сказав Джек. — Гелен Воген.

Суддя ковзнув зі столу і повільно підійшов до Джека.

— Ти пив, синку? Тебе трохи хитає.

— Ні.

Підійшовши на фут до хлопчика, суддя нахилився до нього.

— Дихни.

Джек розкрив рота і видихнув.

— Ні. Жодного перегару. — Суддя знову випростався. — Але правду ти сказав тільки зараз, так? Ти мене намагаєшся надурити, хлопче.

— Пробачте, що ми ловили попутки, — сказав Джек, розуміючи, що тепер треба бути дуже обережним. Не тільки тому, що від цього залежала їхня з Вовком свобода, а ще й через те, що йому стало важко вимовляти слова — здавалося, ніби все неймовірно сповільнилося. Як і в хліві, секунди розходилися з метрономом. — Насправді, ми й не сильно голосували, бо Вовк, тобто Джек… ненавидить машини. Ми так більше не робитимемо. Ми не накоїли нічого поганого, сер, і це щира правда.

— Ти не розумієш, синку, — промовив суддя, і його глибоко посаджені очі знову зблиснули. «Він же насолоджується цим», — збагнув Джек. Суддя Феєрчайлд повільно повернувся до столу. — Питання не в голосуванні. Ви — двоє хлопчаків на дорозі, бредете з нізвідки в нікуди — справжнісінькі мішені для неприємностей. — Голос його нагадував темний мед. — У нашому окрузі є, як ми вважаємо, незвичайний заклад (штат його схвалив і, між іншим, фінансує), який створили, аби напряму допомагати таким хлопчикам, як ви. Він називається «Біблійний Дім Сонячного Ґарднера для заблукалих хлопчиків». Робота містера Ґарднера з юнаками, що скочили в халепу, — справді дивовижна. До нього надсилали складні випадки, і через деякий час ті хлопчики на колінах благали Ісуса про прощення. І це я вважаю дуже особливим, хіба ні?

Джек глитнув. У роті було навіть сухіше, ніж коли він сидів у хліві.

— Сер, нам дійсно треба терміново потрапити до Спрігфілда. Усі хвилюватимуться…