Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Напевно, повертається в Каюгу. Давай роби, як я. Не витріщайся на нього.

Вовк та Джек почвалали далі, вирішивши ігнорувати машину, яка, здається, навмисне плелася за ними. Вовк чи то застогнав, чи то завив.

Авто виїхало на дорогу, проїхало повз них, спалахнуло гальмівними вогнями і, спинившись поперек дороги, заблокувало друзям шлях. Офіцер розчахнув дверцята і поставив ногу на землю. Тоді підвівся із сидіння. Зростом він був приблизно з Джека, а вся вага містилася в обличчі та животі: ноги — тонкі й кістляві, а руки та плечі — як у звичайної людини. Черево, заховане в коричневу уніформу звисало з обох боків широкого коричневого ременя, наче п’ятнадцятифунтова індичка.

— Просто вмираю від нетерплячки, — сказав коп, спираючись рукою на відчинені дверцята. — Яка там у вас Історія? Коліться.

Вовк відступив за Джека, втягнув плечі, а руки засунув глибоко в кишені комбінезона.

— Ми йдемо у Спрінгфілд, офіцере, — сказав Джек. — Ми голосували, хоча, здається, нам не треба було цього робити.

— Тобі здається, що не треба було. Трясця. А хлопець, що намагається сховатися у тебе за спиною, то вукі[174], чи хто?

— Він мій кузен. — Джек скажено швидко думав. Історію треба було підлаштовувати під Вовка. — Мені треба довезти його додому. Він живе в Спрінгфілді з тіткою Гелен, я маю на увазі з моєю тіткою Гелен, тією, що шкільна вчителька. У Спрінгфілді.

— Що він накоїв, утік звідкись?

— Ні, ні, нічого такого. Це було просто…

Коп втупив у них нищівний, позбавлений жодних емоцій погляд.

— Імена?

Хлопчик зіткнувся з дилемою: Вовк точно називатиме його Джеком, байдуже, яке ім’я він назве копу.

— Мене звуть Джек Паркер. А його…

— Зажди. Хай цей тупак сам мені скаже. Ну ж бо. Ти пам’ятаєш своє ім’я, придурку?

Вовк зіщулився за Джеком, вдавлюючи щоки в плечі. Він щось пробурмотів.

— Не чую тебе, синку.

— Вовк, — пролунав шепіт.

— Вовк. Мені, певно, треба було здогадатися. А прізвище яке? Чи вони просто дали тобі номер?

Вовк заплющив очі й стиснув ноги.