Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Просто я заїхав великому між вуха.

— Ум-м-ммм.

Ґарднер відступив назад, молитовно склавши руки перед грудьми. Вільямс заштовхнув хлопців по сходах на великий ґанок, Ґарднер нахилив голову, щоб роздивитися новоприбулих. Джек і Вовк піднялися на верхню сходинку й обережно рухалися ґанком. Френкі Вільямс витер чоло і пішов за ними. Ґарднер непевно всміхався, але його очі постійно ковзали туди-сюди між хлопцями.

За мить після того, як щось важке, холодне і знайоме вдарило Джекові в очі, Превелебний знову витягнув окуляри з кишені й надягнув їх. Посмішка досі лишалася непевною і делікатною. Але незважаючи на відчуття фальшивої безпеки, Джек закляк від того погляду — бо вже бачив його раніше.

Превелебний Ґарднер спустив окуляри нижче від перенісся і грайливо зиркнув понад оправою.

— Імена? Імена? Чи могли б ці двоє джентльменів назвати імена?

— Я — Джек, — сказав хлопчик, а тоді замовк: йому не хотілося казати ні слова більше, доки не було в цьому потреби. Здавалося, що реальність згиналася і брижилася навколо Джека у ту мить: він відчув, що знову опинився на Територіях, от тільки Території тепер були злими і загрозливими, а повітря повнилося брудним димом, спалахами полум’я і криками катованих тіл.

Сильна рука стиснула його лікоть і втримала від падіння. Замість бруду і диму Джек відчув важкий запах солодкого одеколону — Ґарднер пахтився ним надто сильно. Меланхолійні сірі очі вдивлялися в його власні.

— Ти був поганим хлопчиком, Джеку? Ти був дуже поганим хлопчиком?

— Ні, ми лишень голосували, і…

— Гадаю, ти трішки обдовбаний, — сказав превелебний Ґарднер. — Треба приділити тобі особливу увагу, чи не так? — Рука відпустила його лікоть. Ґарднер трішки відступив і знову надягнув окуляри. — Як на мене, у тебе й прізвище є.

— Паркер.

— Та-а-ак. — Ґарднер зняв з очей окуляри й, пританцьовуючи, повернувся до Вовка, уважно розглядаючи його.

Було незрозуміло, чи повірив він Джеку, чи ні.

— Овва, — сказав він. — А ти здоровань, чи не так? Вочевидь, богатир. Ми, слава Богу, достоту знайдемо тут роботу для такого великого сильного хлопця. Чи міг би я попросити тебе побити рекорд містера Джека Паркера і назвати мені своє ім’я?

Джек із тривогою зиркнув на Вовка. Він схилив голову і важко дихав. Блискуча цівка слини стікала з кутика рота до підборіддя. Чорна пляма чи то від бруду, чи то від мастила замурзала крадений реглан «СПОРТИВНА СЕКЦІЯ». Вовк похитав головою, але в цей жест не вкладалося жодного значення — перевертень міг просто відганяти муху.

— Ім’я, синку? Ім’я? Ім’я? Тебе звати Біллом? Полом? Артом? Семмі? Ні, щось неймовірно просте, я певен. Може, Джордж?

— Вовк, — відповів Вовк.

— О, це вже добре. — Ґарднер посміхнувся їм обом. — Містер Паркер і містер Вовк. Офіцере Вільямсе, чи не провели б ви їх усередину? І чи ж не щастя, що містер Баст уже прибув? Присутність містера Гектора Баста, одного з наших помічників, між іншим, означає, що ми, можливо, зможемо одягнути містера Вовка. — Він зиркнув на хлопчиків поверх оправи. — Тут, у Біблійному Домі, ми віримо, що солдати Господні крокують краще, коли вони крокують у формі. А Гек Баст майже такий самий великий, як і твій друг Вовк, юний Джеку Паркере. Тож з точки зору як дисципліни, так і одягу вас забезпечено всім найкращим. Зручно, правда?

— Джеку, — сказав Вовк тихо.