Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Ти хочеш покататися на мені, як на конику? — закричав він задоволено.

— Ага. Гадаю…

— Так! Вовк! Тут і зараз! Звик возити братиків-по-окоту! Застрибуй, Джеку!

Вовк нахилився, тримаючи напоготові зігнуті руки, як стремена.

— Коли я стану заважким, просто спусти…

Перш ніж він устиг закінчити фразу, Вовк підхопив його і легко побіг із ним дорогою в пітьмі — справді побіг. Холодне дощове повітря здувало волосся з його гарячого лоба.

— Вовку, ти заженеш себе! — кричав Джек.

— Не я! Вовк! Вовк! Бігти тут і зараз, — уперше після їхнього переходу голос Вовка звучав справді щасливим. Наступні дві години, аж доки Арканум опинився далеко на сході, він мчав уздовж темної довгої асфальтової дороги з двома смугами. Джек побачив закинутий хлів, що стояв біля зарослого бур’янами поля, і вони там заночували.

Вовк хотів зайти подалі від центральних районів, де машини ревли в загальному потоці, а запахи здіймалися до небес задушливою хмарою. Джек також цього хотів. Вовк надто виділявся. Але їм довелося зробити одну зупинку біля придорожньої крамнички, за кордоном Індіани, неподалік від Гаршвіля. Знервований Вовк стояв біля дороги й присідав, копирсався в землі, підводився, ходив маленьким колом і знову присідав. Тим часом Джек купив газету і уважно проглянув прогноз погоди. Наступна повня мала бути 31 жовтня — Гелловін, саме вчасно. Джек повернувся на першу сторінку, щоб зрозуміти, який сьогодні день… точніше, який був вчора. Двадцять шосте жовтня.

Джек штовхнув одні зі скляних дверей і зайшов до вестибюля «Таун-Лайн Сіксплекс». Він різко озирнувся на Вовка, але той виглядав — принаймні зараз — цілком нормально. Насправді, Вовк здавався обережно оптимістичним… на той момент. Йому не подобалося перебувати в приміщенні, але все було не настільки погано, як у машині. Тут були гарні запахи — легкі та смачні. Але був ще й якийсь гіркий аромат. Вовк поглянув ліворуч і побачив скляну коробку, переповнену чимось білим. Це й було джерело приємного запаху.

— Джеку, — прошепотів він.

— Що?

— Можна мені тої білої штуки, будь ласка. Але без пі-пі.

— Пі-пі? Ти про що?

Вовк пошукав правильніше слово і знайшов.

— Без сечі. — Він показав на резервуар, усередині якого загорався і згасав напис «СМАК ОЛІЇ». — Це ж якась сеча, так? Певно, що так, зважаючи на запах.

Джек утомлено посміхнувся.

— Попкорн без фальшивої олії. Гаразд. А тепер помовч, гаразд?

— Звісно, Джеку, — сумирно погодився Вовк. — Просто тут і просто зараз.

Він дістав скручені в рурочку банкноти — важко зароблені однодоларові купюри із самотніми п’ятьма баксами, схованими посередині.