Квідич крізь віки

європейських ботаніків, які відправилися туди в експедицію для вивчення магічних рослин і грибків.

Говорять, що після багатоденних важких праць по збору зразків ці чарівники і чарівниці відпочивали,

граючи в квідич під здивованими поглядами місцевих чарівників. Міністерство магії Нової Зеландії

витратило купу грошей і часу, щоб перешкодити маґлам розібратися з мистецтвом маорі того періоду, яке

явно зображає білих чарівників, що грають в квідич (ці різьблені роботи і картини демонструються тепер в

Міністерстві магії у Велінгтоні). Розповсюдження квідича в Австралії відбулося в XVIII столітті. Можна

сказати, що Австралія з її величезними пустинними просторами, де могли бути створені поля для квідича,

була ідеальним місцем для цієї гри. Команди з іншої півкулі завжди вражали європейських глядачів своєю

швидкістю і видовищем. Серед кращих з них слід зазначити «Попугаєв Палмерстона» (Нова Зеландія) з їх

знаменитими червоно-жовто-блакитними мантіями і чудовим талісманом Спаркі. Велику частину століття в

Австралійській лізі домінували команди «Забіяки Занделара» і «Воїни Вулонґонґа». Ворожнеча між цими

командами стала настільки легендарною серед австралійських чарівників, що популярна відповідь на

неймовірні заяви або хвастощі звучить як «Ти ще скажи, що добровільно підеш судити наступну гру між

„Забіяками“ і „Воїнами“.

Африка. Скоріш за все, мітли були завезені до Африки європейськими чарівниками і чарівницями, які

відвідували цей континент у пошуках інформації з алхімії і астрономії. У цих питаннях африканські

чарівники мали дуже великий досвід. Хоча в Африці квідич ще не такий популярний, як в Європі, він все ж

таки поступово знаходить своїх прихильників. Квідич обожнюють в Уганді. Найвідоміший угандський клуб

— «Прудкі Мітли Патонґа», на здивування всього світу, зіграв внічию в 1986 році з «Стресморськими

Сороками». Недавно 6 гравців «Прудких Метел» грали в збірній Уганди на Кубку світу. Це максимальне