Розділ «Четвер»

Потім його тривога ще поглибилася: до Президентського люкса почали сходитися гості. Вони з’являлися поодинці й по двоє, і двері до люкса вже не зачинялися. А незабаром ліфт привіз і офіціантів з холодними закусками. Ключник тепер чув дедалі гучніший гомін, цокання келихів.

Наступна година принесла нову загадку: коридором до Президентського люкса пройшов насуплений кремезний молодик — мабуть, представник готельної адміністрації, а слідом за ним — ще двоє якихось типів з такими ж похмурими обличчями. Придивившись до них, Ключник спочатку вирішив, що ці двоє з поліції, але, поміркувавши трохи, відкинув цю ідею, як витвір хворобливої фантазії.

Ці троє (вони прийшли останні) незабаром пішли, а десь за півгодини почали розходитися й інші гості. Коридором повз Ключника пройшло багато людей, але він був певен, що його не помітив ніхто.

Коли двері ліфта зачинилися за останнім відвідувачем, у коридорі запанувала мертва тиша. Було вже близько одинадцятої, час досить пізній. Ключник вирішив почекати ще десять хвилин, а потім поставити на сьогоднішній операції хрест.

Його недавній оптимізм поступився місцем гіркому розчаруванню.

Лишатися ще на добу в готелі було надто ризиковано. Від ідеї проникнути в номер уночі чи на світанку він, поміркувавши, відмовився: якщо хтось прокинеться, ніяка байка його вже не врятує, пояснити, як він опинився у Президентському люксі, буде неможливо. Справа ускладнювалася ще й тим, що, крім герцога й герцогині, в номері його могли застукати їхній секретар чи покоївка. Остання, як він дізнався, мешкала на іншому поверсі, й сьогодні її чомусь не було видно. Але секретар жив у люксі, нічний візит міг розбудити його. Та й собаки герцогині…

Отже, альтернатива була ясна: або просидіти в готелі ще один день, або — розпрощатися з мрією про діаманти герцогині.

В ту мить, коли Ключник вже намірився йти геть, у коридор вибігли бедлінгтонські тер’єри, а слідом за ними з’явилися герцог і герцогиня Кройдонські.

Ключник стрибнув за двері службового ходу. Серце його шалено калатало. Нарешті! Саме в ту мить, коли він утратив надію, доля давала йому шанс!..

Звісно, шанс цей був не блискучий. Подружжя зібралося, очевидно, на коротку прогулянку. І десь у номері лишається їхній секретар. Де він зараз? В окремій кімнаті за причиненими дверима? Можливо, вже в ліжку? На вигляд він — ні риба, ні м’ясо; такі лягають спати рано.

Ет, що буде, те й буде, вирішив Ключник. Він знав: відступивши зараз, він за день зовсім скисне і вже не наважиться прийти сюди вдруге.

Почувши, що двері ліфта розчинились і зачинились, Ключник сторожко вийшов у коридор. Зиркнув праворуч, ліворуч, пересвідчився, що ніде ні душі, і підкрався до дверей Президентського люкса. Повільно й беззвучно він вийняв із замка ключ, що повернувся легенько і плавно, і так само беззвучно розчинив двері.

Перед ним був передпокій: прямо — вхід до вітальні, ліворуч і праворуч — ще двоє дверей, і ті, і ті — зачинені. З-за дверей праворуч долинали притишені звуки радіо. У вітальні всі лампи світилися.

Ключник увійшов до передпокою, надів рукавички й зачинив за собою двері, випустивши язичок замка.

Рухи його були обережні, але швидкі. М’який килим у передпокої й вітальні скрадав кроки. В кінці вітальні Ключник зазирнув у відчинені двері. Як він і сподівався, вони вели до двох просторих спалень, розділених гардеробною кімнатою. В спальнях теж горіло світло. Визначити, де спить герцогиня, було неважко. Високий комод, два туалетних столики і стінна шафа. Ключник заходився шукати. Скриньки з коштовностями не було ні в комоді, ані в першому туалетному столику. Там було чимало інших речей — золоті вечірні сумочки, портсигари, дорогі пудрениці, що їх, за інших обставин, він охоче б поцупив. Але зараз він ставив на одну лиш карту, і влаштовував його тільки найбільший куш.

Перейшовши до другого туалетного столика, він висунув верхню шухляду. Нічого вартого уваги. В середній шухляді — теж. В третій були складені нічні сорочки. А під ними стояла оббита сап’яном висока довгаста скринька. Вона була замкнута.

Не виймаючи скриньки із шухляди, Ключник почав ножем і викруткою ламати замок. Замок був міцний і не піддавався. Так минуло кілька хвилин. Всім єством відчуваючи, як біжить час, Ключник аж спітнів.

Нарешті замок клацнув, і вічко відскочило. Під ним сяяли, мінилися неземним блиском викладені двома рядами коштовності — обручки, брошки, намисто, кліпси, тіари; всі із золота чи платини і більшість — з діамантами. Ключникові аж дух перехопило. Він простяг обидві руки до скриньки — і в цю мить у замок вхідних дверей устромили ключ.

Реакція його була блискавична. Він закрив вічко скриньки й засунув на місце шухляду. Заходячи до спальні, Ключник залишив двері прочиненими, і тепер він підскочив до них. Крізь вузьку щілину йому видно було вітальню, до якої щойно зайшла готельна покоївка. На руці в неї висіли рушники, і вона прямувала до спальні герцогині. Покоївка була літня жінка, йшла вона повільно, перевальцем. її забарність давала Ключникові шанс на порятунок.

Відскочивши від дверей, він кинувся до лампи, що стояла на тумбочці коло ліжка і щосили смикнув за шнур. Лампа погасла. Тепер — знайти щось, якийсь доказ того, що його привів сюди службовий обов’язок!