Розділ «Середа»

— Здебільшого такі речі владнуються самі собою. Та іноді, щоб колесо закрутилося, його все ж треба підштовхнути.

— Може, скажете, як? — засміялася вона.

Він похитав головою.

— Ви жінка, вам видніше. Але одну можливість варто обміркувати. Оскільки сьогодні сталося таке непорозуміння, ваш хлопець, напевно, спробує призначити вам побачення на завтра.

— Може, й спробує, — всміхнулася вона.

— А ви візьміть і домовтеся на завтра з ким-небудь іншим. Після цього він вас тільки ще більше цінуватиме.

— Виходить, треба щось вигадати?

— Зовсім не обов’язково. Я так чи так хотів запросити вас, міс… цебто, даруйте, Крістіно. Хотів запросити вас на вечерю, щоб якось віддячити за все, що ви для мене зробили. Тож якщо ви не гидуєте товариством старого діда, — беріть мене в дублери.

— Я охоче повечеряю з вами, і притому зовсім не як з дублером, — відповіла вона.

— От і чудово! — просяяв чоловічок. — Ну, а зустрінемося ми, мабуть, у готельному ресторані, бо я пообіцяв лікареві ще два-три дні не виходити надвір.

На мить Крістіна завагалася, подумавши, що Олберт Уеллс, певно, не знає, які гроші деруть у головному ресторані «Сейнт-Грегорі» з вечірніх відвідувачів. Доглядальниця вже стала йому в добру копійчину, а Крістіні зовсім не хотілося розоряти старого. Але тут їй спала одна ідея і, поклавши здійснити її пізніше, вона сказала:

— Гаразд! Готель цілком влаштовує мене. Але з такої нагоди ви дозволите мені з’їздити після роботи додому й перевдягтися. Згода? Тоді домовляємося: завтра, о восьмій вечора.

Попрощавшись з Олбертом Уеллсом і вийшовши в коридор чотирнадцятого поверху, Крістіна побачила, що ліфт номер чотири не працює. Робітники поралися біля його дверей і в самій кабіні.

Вона викликала інший ліфт і спустилася на другий поверх.

10

В номері на сьомому поверсі готелю голова з’їзду дантистів доктор Інгрем грізним поглядом зміряв свого відвідувача.

— Макдермот, якщо ви прийшли сюди, сподіваючись якось залагодити справу, то я вам відразу скажу: не старайтеся даремно. Я вгадав мету вашого візиту?

— Так, — визнав Пітер, — вгадали.

— Спасибі хоч, що не брешете, — пробурчав лікар.

— А мені нема чого брехати. Я служу в цьому готелі, докторе. І мій службовий обов’язок — захищати його інтереси.