Розділ «Середа»

— Доктор Інгрем настроєний цілком серйозно.

— Доктор Інгрем — один, а делегатів — багато. Кажете, сьогодні їхній комітет збереться на нараду? Я можу вам розповісти, як усе це виглядатиме. Вони трохи погомонять, потім оберуть комісію для складання проекту резолюції. Потім — це вже, мабуть, завтра — комісія запропонує комітетові свій проект. Комітет може схвалити цей проект, а може й зажадати, щоб його доробили; так чи так, далі балачок діло знову не піде. Ну, а потім — вважайте, що післязавтра, — резолюцію подадуть на розгляд з’їздові. Я вже сто разів спостерігав цю знамениту демократичну процедуру. З’їзд закінчиться, а вони все ще дебатуватимуть з приводу тієї резолюції.

— Що ж, може, ви й маєте рацію, — сказав Пітер. — Але такі цинічні речі гидко слухати.

Він висловився необережно й напружився, приготувавшись до різкої відповіді. Але вибуху його слова не викликали. Натомість Уоррен Трент пробурчав:

— Це не цинізм, а досвід. Люди здебільшого кричать про свої так звані принципи, аж доки не захрипнуть. Але й пальцем не поворухнуть, щоб ті принципи захистити.

11

Зі свого командного пункту — високої конторки в центрі вестибюля — старший розсильний Гербі Чендлер нишком стежив за чотирма хлопцями, що ввійшли з вулиці до готелю. До четвертої години лишалося кілька хвилин.

Двох хлопців Гербі впізнав — це були Лайл Дюмер і Стенлі Діксон. Останній з похмурим виглядом повів усю групу до ліфта, і за кілька секунд вони зникли з очей.

Вчора по телефону Діксон запевнив Гербі, що ні словом не прохопиться про роль старшого розсильного в позавчорашній катавасії. Але крім Діксона є ще троє, міркував Гербі. А до того ж іще невідомо, як вони, та й сам Діксон, поведуться на допиті, надто коли їх почнуть брати на пушку.

Цілу добу мучили старшого розсильного такі думки, і зараз він був уже ні живий, ні мертвий.

Вийшовши з ліфта на другому поверсі, Стенлі Діксон знов повів хлопців за собою. Вони зупинилися перед масивними дверима з написом «АДМІНІСТРАЦІЯ», і Діксон грізно повторив:

— Пам’ятайте ж — говоритиму я, а ви — анічичирк!

Флора Єйтс завела їх до кабінету Пітера Макдермота. Холодно оглянувши їх, він кивнув на стільці й запитав:

— Хто з вас Діксон?

— Я.

— Дюмер?

Лайл Дюмер озвався вже не так рішуче.

— Двох інших прізвищ у мене немає.

— Шкода, — сказав Діксон. — Не догадалися принести візитні картки.

Третій хлопець здобувся на слово: