Розділ «В понеділок увечері»

— У вас чисто жіночий погляд на речі.

— А я, між іншим, жінка.

— Знаю, — сказав Пітер. — Оце тільки вперше помітив.

«І це правда», — подумав він. Відколи Макдермот, почавши працювати в «Сейнт-Грегорі», познайомився з Крістіною, вона була для нього лише співробітницею. І тільки зовсім недавно він почав помічати, яка вона гарна й чарівлива. Зважившись, він сказав:

— Я сьогодні навіть не обідав — забігався. Чи можна запросити вас на пізню вечерю?

— Я змалку люблю пізні вечері.

Біля ліфта він сказав їй:

— Мені лишилася ще тільки одна п’ятихвилинна справа. Я послав Гербі Чендлера перевірити, що сталося на одинадцятому поверсі, але довіряти цьому типові, по-моєму, не можна. Я тільки гляну, що там — і все. — Він легенько стис її руку. — Почекайте на мене в моєму кабінеті, добре?

Як на такого рослявого і, здавалося б, незграбного чоловіка, руки в нього були напрочуд ніжні. Крістіна скоса глянула на його різко окреслений, енергійний профіль з крутим, випнутим підборіддям. «А з нього незвичайне обличчя, — подумала вона. — Рішучості йому, видно, не бракує, і мужності теж». Вона раптом відчула, що хвилюється.

— Добре. Я почекаю.

7

«І надало ж мені в свій дев’ятнадцятий день народження опинитися саме тут! — з досадою думала Марша Прейскотт. — Краще б уже лишилася на балі!»

Бал студентського братства в готельному конференц-залі, на вісім поверхів нижче, був у розпалі. Звуки музики, приглушені відстанню й гамором, долинали крізь вікно люкса на одинадцятому поверсі — кілька хвилин тому один із хлопців, зірвавши пломбу, відчинив це вікно, бо задуха, сигаретний дим і густі алкогольні випари в переповненому приміщенні були вже нестерпні.

Так, вона зробила дурницю, прийшовши сюди; її знову підвело бажання втекти від нудьги, звідати чогось нового й незвичайного. А саме це й пообіцяв їй Лайл Дюмер — Лайл, з яким вона знайома була чи не змалку, якому іноді призначала побачення й батько якого, президент одного з міських банків, був близьким приятелем її тата.

— Тобі не набридли ці дитячі забавки? — спитав її Лайл, коли вони танцювали. — Тут нагорі хлопці найняли номер, я щойно звідти. От де справді весело! — Він хотів засміятися грудним голосом, як мужчина, але натомість верескливо захихотів. Потім руба спитав: — Підеш зі мною?

Марша, не подумавши, згодилась, вони піднялися на одинадцятий поверх і ввійшли в тісний, повний людей номер 1126-27; їх відразу огорнуло затхлим повітрям і збудженим гомоном багатьох голосів. Народу тут зібралося куди більше, ніж вона гадала, і її неприємно вразило те, що дехто з хлопців був уже зовсім п’яний.

Серед дівчат вона впізнала кількох знайомих — не подруг, а саме знайомих — і перекинулася з ними незначущими фразами, за гамором майже не чуючи власного голосу. Одна з дівчат, Сью Філліп, устигла впитися до нестями, і її кавалер, хлопець з Батон-Ружа, хлюпав на неї воду з черевика, раз у раз бігаючи до ванної кімнати. Рожева серпанкова сукенка Сью вже перетворилася на мокру ганчірку.

Хлопці, зустрівши Маршу незграйним хором привітань, відразу повернулися до імпровізованого бару — поставленої на бік шафи із скляними дверцятами. Хтось — вона навіть не помітила, хто саме, — тицьнув їй до рук повну чарку.

Двері до другої кімнати люкса були зачинені, але за ними, очевидно, щось діялося. Лайл Дюмер, відразу забувши про Маршу, приєднався до купки хлопців, що стояли під дверима. До дівчини долинали уривки фраз; вона почула, як хтось запитав: «Ну, як воно було?» — але відповідь заглушив вибух цинічного реготу.

Прислухаючись до розмови, Марша почала догадуватися, що діється в другій кімнаті. їй стало гидко, схотілось опинитися десь далеко від цього готелю, хай навіть удома, у великому порожньому особняку в Гардені, де їй так самотньо, так сумно в товаристві самих тільки покоївок, без батька, що поїхав півтора місяця тому й повернеться не раніш як за два тижні.