Розділ «Чорнувата»

— Я в лікарню. Навіть якщо мене не пустять до Барбари, там, напевне, буде Таня, і вона зрадіє побачити друга.

— Прекрасна думка! А перед тим я б хотів трохи почути про довірену особу, якій передали справи «Sunrise Solutions».

— Його звати Тодд Шнайдер. Він член юридичної фірми, в назві якої шість прізвищ. Їхні офіси в Нью-Йорку. Я його знайшла, поки ти говорив із містером Невіллом.

— З айпаду?

— Так.

— Ти — геній, Холлі!

— Та ні, це простий комп’ютерний пошук. Це ти розумний, що перший подумав про це. Якщо хочеш, я йому зателефоную. — На її обличчі помітно, наскільки її жахає така перспектива.

— Тобі це немає необхідності робити. Просто зв’яжись із його офісом і спробуй домовитися, щоб я з ним поговорив. Завтра рано-вранці, якщо можна.

Вона всміхається:

— Добре. — Усмішка сходить із її лиця. Вона показує на верхню частину його живота. — Болить?

— Трохи. — Зараз це правда. — Серцевий напад — то було гірше. — І це теж правда, але так, можливо, буде недовго. — Якщо побачиш Барбару, вітай її від мене.

— Так.

Холлі дивиться, як він переходить до своєї машини, звертаючи увагу на те, як він, поправивши комір, береться за бік. Жінці хочеться заплакати. Чи, може, завити від того, як це жахливо несправедливо. Життя може бути страшенно несправедливим. Це вона знає ще зі шкільних років, коли всі з неї сміялися, але це досі її дивує. Не мало б, а дивує.

Ходжес знову їде через усе місто, крутить радіо, шукає якогось добротного важкого року. Знаходить «The Knack» на ВАМ-100 із піснею «Моя Шарона» і додає звуку. Після пісні говорить діджей, каже про те, що на схід від Скелястих насувається буря.

Ходжес не звертає на це уваги. Він думає про Брейді і про те, де ж він уперше бачив оті «заппіти». Їх роздавав Бібліотечний Ел. Як же його прізвище? Ніяк не виходить згадати. Якщо взагалі колись знав.

Коли він приїжджає до «водопою» з кумедною назвою, то бачить Норму Вілмер за столиком у глибині, подалі від шаленого натовпу бізнесменів, що товчуться коло шинквасу, галасують і плескають одне одного по спинах, навперебій замовляючи напої. Норма змінила медичний халат на темно-зелений брючний костюм і туфлі на низьких підборах. Перед нею вже стоїть келих.

— Це ж я мав замовити, — каже Ходжес, сідаючи напроти.

— Не переймайтеся, — каже вона. — Потім за все розрахуєтеся.

— Атож, розрахуюся.

— Бабіно мене б не зміг звільнити чи навіть перевести кудись, коли б хтось побачив нашу розмову й переповів йому, але ускладнити життя він мені міг би непомалу. Я, звичайно, теж трохи могла б йому проблем створити.