Розділ «Чорнувата»

— І от, сьогодні якраз, Бабіно сказав…

— Наплів вам чогось про прокуратуру. Я чула, Білле, я ж там сиділа.

Офіціантка принесла Нормі напій і поставила перед нею, і Ходжес зрозумів, що закінчувати треба швидко, поки жінка не впала йому на вуха з розмовами про все на світі — від неповаги на роботі до сумного й позбавленого любові особистого життя. Коли медсестри п’ють, то міри не знають. Як і копи.

— Ви працювали у «Відрі» весь той час, коли я туди ходив…

— Значно довше. Дванадцять років. — «Днацять»… Вона підіймає свій келих і випиває половину. — А тепер мене підвищили до старшої, принаймні тимчасово. Подвійна відповідальність за ті самі гроші, не сумніваюся.

— Останнім часом нікого з окружної прокуратури не бачили?

— Ні… Спочатку набігла ціла бригада з портфелями, а з ними їхні кишенькові лікарчуки, яким не терпілося оголосити сучого сина осудним, але пішли вони розчаровані: побачили, як він слиниться й ложку не може взяти. Ще кілька разів навідувалися — перевірити, щоразу менше й менше народу з портфелями, але останнім часом не ходили. Поки що, наскільки вони розуміють, він повний овоч. Йому тоді такий тидищ зробили, що вже не отямиться.

— То їм усе одно, — а чого б інакше було? Крім випадкової ретроспективи, коли новин бракує, інтерес до Брейді Хартсфілда впав. Завжди є свіжий труп на дорозі, щоб про нього писати.

— Ви ж знаєте, звісно. — Пасмо волосся падає їй на очі. Норма здмухує його. — Вас хтось намагався зупинити щоразу, коли ви до нього ходили?

Ні, думає Ходжес, але ж він півтора року не заходив.

— Якщо справді є якийсь список відвідувачів…

— То він має бути в Бабіно, а не в прокуратурі. Коли йдеться про Мерседеса-кілера, то прокуратурі як тому солов’ю, Білле…

— Що?

— Та нічого.

— Чи могли б ви перевірити, чи справді існує такий список? Зараз, коли ви — старша медсестра.

Вона міркує, потім каже:

— На комп’ютері цього бути не може: занадто легко було б знайти, але Скапеллі тримала парочку тек у шухляді столу чергового, замикала на ключ. Вона була просто асом у стеженні, хто хороший, а хто поганий. Коли я щось знайду, двадцять це вам коштуватиме?

— Якщо вийдете на зв’язок завтра, то всі п’ятдесят. — Ходжес, щоправда, має сумніви, чи згадає вона цю розмову завтра. — Час не жде.

— Якщо існує такий список, то це просто від манічки величі. Бабіно подобається тримати Хартсфілда виключно для себе, коханого.

— Але ви перевірите?