Розділ «Z. Січень 2016 року»

— Гадаю, нікому не траплялося загадкове Z у спальні юного містера Фраєса після того, як вони з міс Кантрімен вчинили самогубство?

— Ні, звичайно, — відказує Іззі.

— Наскільки вам відомо, — виправляє Ходжес. — Ви це маєте на увазі? З огляду, що оце ви знайшли тільки сьогодні?

— Господи, — каже Іззі. — Ну це ж дурниці якісь.

Вона кидає різкий погляд на годинник і встає.

Піт також підводиться. Холлі залишається на місці, розглядаючи хазяйський «Inside View». Ходжес, принаймні поки що, також залишається там, де сидів.

— А ви покажете нам знімка Фраєса і Кантрмен — ну просто перевірити, для певності?

— Так, — відповідає Піт. — І, мабуть, Іззі мала рацію: нерозумно було вас сюди кликати…

— А я радий, що ти покликав.

— І… мені досі соромно, що ми так погано поводилися з місіс Трелоні, розумієш… — Піт дивиться на Ходжеса, але той думає, що насправді колега звертається до худої блідої жінки з жовтою газетою на колінах. — Я ані на мить не засумнівався, що вона залишила ключ у запаленні. До інших можливостей я просто був закритий. Я пообіцяв собі, що ніколи більше не зроблю нічого подібного…

— Розумію, — каже Ходжес.

— Згоди ми можемо дійти щодо одного, — підсумовує Іззі, — у Хартсфілда вже позаду збивання людей машиною, вибухи, архітектура самогубств. Тож якщо ми всі не потрапили в фільм «Син Брейді», то пропоную залишити дім покійної місіс Еллертон і жити своїм життям. Є заперечення?

Заперечень немає.

Ходжес і Холлі, пропустивши повз себе порив січневого вітру, на мить зупиняються на під’їздному шляху, перш ніж сісти в машину. Віє він з півночі, просто з самої Канади, тож його подих свіжий, не приносить отого постійного запаху великого брудного озера, що на сході. На цьому краю Гіллтоп-корту стоїть буквально кілька будиночків, а на найближчому плакат «ПРОДАЄТЬСЯ». Ходжес помічає, що агентом виступає Том Сауберс, і усміхається. Том також був важко поранений тим «мерседесом», але він одужав майже повністю. Ходжеса завжди вражала стійкість деяких людей. Вона не те що давала йому надію щодо долі людства, але все ж…

Та, ніде правди діти, давала.

У машині Холлі кладе газету на підлогу, поки пристібається, потім знов бере її в руки. Ні Піт, ні Ізабель не заперечували, що вона взяла її з собою. Ходжесу видається, що вони того й не помітили. А чого б їм помічати? Для них будинок Еллертон — навіть не місце злочину, хоча за буквою закону його можна так назвати. Піт нервував, це правда, але Ходжес вважає це виявом не так інтуїції поліцейського, як реакцією дещо забобонної людини.

Хартсфілд мав би померти, коли Холлі дала йому по голові моїм «веселим ляпанцем», вважає Ходжес. Отак би всім було найкраще.

— Так, Піт повернеться і пошукає фотографій з місця самогубства Фраєса і Кантрімен, — каже він Холлі. — Належна ретельність і таке інше. Але якщо він де-небудь там знайде Z — на дошці підлоги чи на дзеркалі, скажімо, — я дуже здивуюся.

Вона не відповідає. Дивиться вдалину.

— Холлі! Агов!