Сміх на трибуні.
— Це правда, — кажу я.
Мені не вірять.
— Ви часто відвідували Губер?
— Каміллу Губер?
— Так.
— Регулярно.
— Задля манікюру?
— Так, — підтверджую, — задля манікюру.
Звичайно, я відчуваю полегкість, що вони вочевидь не хочуть знати правди, яку я присягнув говорити як свідок.
Голова суду:
— Щоб не відходити від справи...
— Я б хотів іще раз з усією виразністю наголосити, — гучно проказав у залі інший голос, — що свідок сліпий, а це означає, що він ніколи не бачив убиту.
Вигук із зали:
— Через те й не годиться!
Дзвінок.
— Сліпий — не свідок!
Як уже сказано, це випадок, що кожного зачепив за душу. Тільки присяжні сиділи з непорушними обличчями, а також обвинувачений, що, на відміну від присяжних, навряд чи слухав: так чи так, а його життя вже занапащене.
Ось про що я дізнався з газет:
Жертву задушено, скориставшись шнуром від штор. Самогубство невірогідне. Вбиту характеризують як життєрадісну істоту. Вбивство з метою пограбування або через пристрасть. Її професія («повія») та історія її попереднього життя. Походить із верстви середньої буржуазії. Підозра падає на чоловіка, що подарував їй автомобіль «Карман». Крім того, є низка інших доказів, які, проте, були опротестовані. Алібі не має. Листування вбитої з обвинуваченим. Її оголошення з метою вийти заміж. Смерть сталася напередодні її заручин з одним зубним лікарем...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нехай мене звуть Ґантенбайн» автора Макс Рудольф Фріш на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нехай мене звуть Ґантенбайн“ на сторінці 71. Приємного читання.