Розділ «Нехай мене звуть Ґантенбайн»

І так далі!

Свободу це все дратує дедалі більше.

— Твій дим, — кривиться Ліля, — чому ти завжди тримаєш люльку так, що весь твій дим неодмінно летить мені в очі?

Або:

— Свобе, — закликає вона, — не їж так багато.

Або:

— Свобе, — каже вона, — покажи свої нігті. Що це? Вже шість років, як я прошу тебе...

Або:

— Ти знову забрав мого ключа?

— Я? — перепитує він. — З якої речі?

— Я не можу знайти його.

Він знаходить його.

— Вибач, — каже вона, — я забула, таж не можу я думати геть про все, — пояснює далі. — Вибач!

Або:

— Вибач, — каже вона, — я вже казала тобі «Доброго ранку», але якщо ти не почув...

Або:

— Свобе, — запевняє вона, — та я зроблю все, чого ти захочеш.

І т. д.

А втім, це таки правда, що Ліля робить усе, чого хоче Свобода, відбувається навіть літня поїздка на море...

Що пообіцяв собі там Свобода?