Отже:
Філемон листів не прочитав, увімкнув першу передачу й відпустив гальма, тепер тільки бракує, щоб він через вас не вибрався з тієї канави, колеса прокручуються в багнюці, але потім йому все-таки щастить, автомобіль давно вже виїхав нагору, а Філемон і далі в багнюці своїх почуттів, думки йому крутяться й крутяться, а зрушити з місця він не може...
І отак цілісінький день!
Невимушена повсякденна привітність Бавкіди, її легеньке й без докору запитання, чому так пізно, її вдоволена заувага, що він нарешті купив собі нові туфлі й навіть знову помив машину, — ця вся цілком природна, щира й аж ніяк не награна невимушеність, із якою Бавкіда привітала свого Філемона, кричить до самих небес — я признаюся в цьому, — за умови, що в трьох данських листах написано приблизно те, що я припускаю, але поручитися не можу!.. Машина помита, але з одного боку прим’ята: мабуть, десь зачепився за стовбур, напевне, тоді, як вибирався зі слизької канави, і то добряче прим’ята. Це так, між іншим.
Філемон бреше:
— Ет, — каже він, — вона вже стара.
А тепер ще бракує, щоб він, Філемон, мав нечисте сумління, еге ж, щоб саме він не міг дивитися людям у вічі.
Філемон п’є забагато віскі.
Вона нічого не каже, він уже не такий молодий, чоловік його віку мало-помалу вже повинен дбати про себе. Про це жодного слова! Але він чує...
Філемон забагато працює.
— Атож, — згоден він, — ходімо в кіно.
— Якраз тепер показують фільм, — каже вона, — що має бути незвичайним, стилістично, як кажуть, він ні на що не схожий...
— Хто каже?
— Тобі нецікаве це кіно?
— Що означає «стилістично»?
— Фільм, — пояснює вона, — що взагалі не має ніякого story[19], розумієш, єдина подія — це, так би мовити, сама камера, там узагалі нічого не відбувається, розумієш, тільки рух камери, розумієш, зв’язки, що їх утверджує камера...
— Хто це сказав?
Якусь мить видається, неначе він хоче змусити її сказати правду, бо про фільм, який у цій країні показують уперше, вона знає не тільки те, що йому бракує story, а й те, що він становить собою стилістично...
— Я читала про це.
Читала!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нехай мене звуть Ґантенбайн» автора Макс Рудольф Фріш на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нехай мене звуть Ґантенбайн“ на сторінці 41. Приємного читання.