Розділ «Нехай мене звуть Ґантенбайн»

Але він не годен позбутися своїх марень.

Щоб знову відновити довіру, він узявся за такий засіб, як відвертість; без ніякої спонукальної причини, не чекаючи запитань, розповів зненацька про свою пригоду з крихіткою стенографісткою, і ти ба, Бавкіда справді не знала, а могла б і не знати, атож, могла б і не знати про неї навіть у майбутньому.

Сліпець!

Я не дуже високої думки про відвертість, я знаю свого Філемона, знаю, що признання маскують ще краще, ніж мовчання, людина може сказати все, а таємниця знову вислизає з наших слів, безсоромність — це ще не правда, вже не кажучи про те, що людина ніколи не каже всього, наприклад, про пригоду з шухлядою; наша відвертість, коли постає в такій подобі, — здебільшого тільки шахрайська оборудка, надійне приховування інших таємниць.

Її мовчання гігієнічніше.

Признання про зламану шухляду, яке згодом таки довелося зробити, щоб прибиральниця не стала невинного жертвою підозри, відбулося за чорною кавою, атож, якраз на обох стільцях, і то так, як я уявляв собі признання Бавкіди, лише помінялися ролі, про що вона знову-таки не могла знати; тепер вона мовчки зблідла й гасила сигарету в попільничці, а він, хоч уже й налив чорної кави, не наважувався запропонувати цукор; вона не могла дивитися на нього, хоч як він чекав її погляду. Тільки кохання вірить отак собі. Вона не спромоглася всміхнутись, а він вибачався за те, що якось увечері прочитав власного листа, вона навіть не розсміялася.

— Ну, — протягла вона, — що тепер?

Філемон узяв її за руку.

— Ні, — заперечила вона, — будь ласка.

Від чоловіка, що читає власні листи, Бавкіда не хотіла поцілунку; вона не довіряла йому, думала, ніби знає його, а тепер сидить перед чужим...

Як жити далі?

Бавкіда захворіла, але не тяжко, гарячка й головний біль, в усякому разі лишилася в ліжку, а я варю чай, стою на кухні й думаю про свою роботу, аж поки закипає вода, потім сідаю на край ліжка — Філемон і Бавкіда, як і написано в книжці. Я вірю в аспірин, але не знаходжу його. На Бавкіду шкода дивитись, і вона просить, щоб я пошукав у її сумці. Вона дозволяє мені, просить мене, бо почувається кепсько. Але в кімнаті її сумки немає, шкода, її сумка десь у вітальні. Я віддавна дивувався повному хаосові в її сумці, тож якби наосліп намацав аспірин, як чекала бідолашна, то було б справжнісіньке диво; я спробував, але дива не сталося. Зате я знайшов: ключ, банкноти, губну помаду, хусточки, паспорт, духи, монети, ще одну помаду, рукавичку, авіаквиток, футляр із пінцетом, монети різної вартості, два квитки до одного музею в Мюнхені, кулькову ручку, посвідчення водія, гребінець, сигарети, коробочку пудри, рахунок із готелю «Vier Jahreszeiten» — номер на одного із ванною, ключі від машини, вирізку з газети, сережку, лист із данськими марками і позавчорашньою датою, адресований до запитання, лист розрізаний...

— Філемоне, — кажу я, — прочитай!

Це було б надто просто.

— Так, — кричу я, — я знайшов!

Невдовзі я вже знову сиджу на краю ліжка з порожньою склянкою від води в руці, а друга рука лежить на її гарячому спітнілому чолі...

Філемон непередбачуваний.

За день до її від’їзду в Гамбург він раптом вважає за доречніше, щоб вона поїхала сама, раптом його осяяло, і це осяяння радісне, він переконав себе: їхати тепер до Гамбурга, якщо покласти руку на серце, мені аж ніяк не випадає. Ні, каже, вона, тоді я теж не поїду. Чого б це? Ні, каже вона, в усякому разі не в Кампен. Таж це безглуздя, каже він, повір мені, для тебе було б добре побути тиждень у Кампені. «Без тебе?» — запитала вона, і тут слід звернути увагу, як щиро вона благала його. Невже він сподівається, що вона не вірить сама собі? Це було б дурницею. Чому це не завдає йому мук? Не завдає. Що це? Хитрощі? Глум? Цього й близько немає. Що він намірився робити? Працювати. «Що я маю робити в Гамбурзі?» — запитує він, і на цьому вони й зупиняються, наступного для він везе її в аеропорт, радісний без ніякого прикидання; Кампен — це здоров’я, тут усе зрозуміло й правильно, не треба нічого пояснювати...

Ніякого іншого розв’язку немає.

Дуже просто: простір для гри...