Кров ельфів

Як це?

Створіння, про яке йде мова, це жеритва, Старшою Мовою називається cinerea. А якщо вчений Бумблер стверджує, що живиться тільки рибою, то це означає, що він ніколи не купався, якому живе жеритва. Але в одному Бумбер правий: з жагницею cinerea має стільки спільного, що я з лисом. Ми обоє любимо качок.

Яка cinerea? – жахнувся бакалвар. – Cinerea це міфічне створіння! Мене справді розчарувала ваше невігластво. Я дійсно здивований…

Знаю – обірвав Геральт. – Я дуже втрачаю при ближчому знайомстві. Я дозволю собі ще кілька додаткових поправок до вашої теорії, пане пітт. Отож жагниці завжди жили у Дельті й живуть далі. Так, був такий час, коли справді здавалось, що вони вимерли. Тому що живились цими малими тюленями.

Карликовими річковими морськими свинями – виправив магістр. – Не обманюйтесь. Не плутайте тюленів з…

… живились морськими свинями, а морських свиней винищили, бо нагадували тюленів. Давали тюленячий жир і хутро. Пізніше у гирлі ріки викопано канали, побудовано греблі і шлюзи. Течія ослабла, Дельта замулилась і заросла. А жагниця мутувала. Пристосувалась.

Га?

Люди відбудували її харчовий ланцюг. Надали нових теплокровних створінь на місце морських свиней. Почали возити через Дельту овець, худобу, свиней. Жагниці миттєво навчились, що кожна баржа, барка, пліт або кормяга27 це один ведикий півмисок з харчем.

А мутація? Ви казали про мутацію!

Це пливуче лайно – Геральт вказав на зелену воду – здається подобається жагниці. Допомагає зростанню. Холера певно дуже велика, бо без зусилля стягує корів з плотів. Стягнути з облавку людину - це для неї забавка. Особливо з палуб тих суден, які Компанія використовує для транспортування пасажирів. Самі бачите, як глибоко вони глибоко сидять у воді.

Бакалавр швидко відскочив від борту, найдалі, як міг, як дозволяли вози і поклажа.

Я чув плюскіт! – охнув, дивлячись у туман між купинами. – пане відьмаче! Я чув…

Спокійно. Крім плюскоту я теж чую скрип весел у шарнірах. Це митники з Реданського берега. Побачите, зараз вони будуть тут і зроблять таке замішання, якого не зуміли б зробити три, а навіть чотири жагниці.

Плюскавець пробіг поряд. Брудно вилаявся, бо хлопчик у шапочці з пером плутався йому під ногами.

Пасажири і купці, сильно знервовані, оглядали майно і намагались сховати контрабанду. За яку мить у борт стукнула велика лодія, а на палубу баржі вистрибнули чотири рухливі, розгнівані і дуже галасливі особи. Кільцем оточили шкіпера, грізно покричали, силкуючись надати своїм особам і функціям подоби поважності, після чого з ентузіазмом кинулись на багаж і речей подорожніх.

Проходили контроль ще перед посадкою! – поскаржився Плюскавець, підходячи до Відьмака і магістра. – Це беззаконня, хіба ні? Ми ще не перебуваємо на реданській землі. Реданія – на правому березі, на пів милі звідси!

Ні – заперечив бакалавр. – Кордон між Реданією і Темерією проходить точно центром течії Понтару.

А як ти, курва, вимірюєш течію? Тут Дельта! Купини, русла і острови постійно змінюють розташування. Фарватер щодня інший! Кара Божа! Гей! Гівнюче! Тримайте того босяка, бо синців наставлю! Вельможна пані! Пильнуйте дитину! Кара Божа!

Еверетте! Облиш це, бо забруднишся!

Що в цьому чемодані? – кричали митники. – Гей, розв’яжи мені той мішок! Чий цей віз? Валюта є? Валюта, питаю? Темерські чи нільфгаардські гроші?