Кров ельфів

Лист пахнув бузком і аґрусом.

Геральт вилаявся.

Із задуми його вирвало раптове пожвавлення на борту та колихання баржі, сигналізуючі  зміну курсу. Частина пасажирів перейшли на правий борт. Плюскавець викрикував з носа команди, баржа пововлі і  неохоче повернулась у бік темерського берега, зійшла з фарватеру, поступаючись місцем двом кораблям, які вилинали з туману. Відьмак зацікавлено спостерігав.

Першим плив великий, довжиною як мінімум сімдесят сажнів25 тримачтовий галеас26 , над якою розвивався амарантовий прапор зі срібним орлом. За ним, ритмічно працюючи сорока веслами, сунула менша, струнка галера, оздоблена знаком золото-червоно крука на чорному полі.

Ух, але ж і здоровенні дракони – промовив Плюскавець, стаючи поряд відьмака. – Але й оре ріку, аж хвиля йде.

Цікаво – зазначив Геральт. – Галеас пливе під реданською бандерою, а галера з Аердину.

З Аердіну, аякже – підтвердив шкіпер. – І несе вимпел намісника з Нагги. Але зваж, обидва корпуси суден мають гостре дно, занурені приблизно на два сажені. Це значить, що до самого Нагги не пливуть, бо вони б не пройшли через пороги і мілини вгорі за течією. Пливе до Піни або до Білого Мосту. А, дивись, на палубах повно війська. Це не купці. Це воєнні кораблі, пане Геральте.

На галеасі подорожує хтось важливий. Нап’яли намет на палубі.

А, ну так нині подорожують вельможі – кивнув головою Плюскавець, длубаючись у зубах від колупаною від борту скіпкою. – Ріка безпечніша. Лісами нишпорять ельфіські команди, не відомо, з якого дерева вилетить стріла. А на воді не страшно. Ельф, як той кіт, не любить води. Воліють сидіти у хащах…

Це мусить бути хтось справді важливий. Багатий намет.

Ну, це може бути. Хто зна, може сам король Візімір удостоїв такої честі? Різний народ тепер подорожує… А якщо вже йдеться про це, ви у Піні просили, щоб я нашорошив вуха, чи хтось вами не цікавиться, чи хтось про вас випитує. Отой недотепа, бачиш його?

Не показуй пальцем, Плюскавцю. Що це за один?

А хіба я знаю? Самі спитайте, бо він йде до нас. Бачите, як його хитає! А вода як дзеркало, зараза, якби трохи хвиль, напевно рачки би лазив, незграба.

«Незграба» виявився невисоким, кощавим чоловіком невизначеного віку, вбраним у вовняний широкий і не дуже чистий плащ, пришпилений круглою латунною брошкою. Кріплення брошки, напевне загублене, було замінене кривим гвіздком з заклепаною голівкою. Чоловік підійшов, пробурчав, примружив короткозорі очі.

Гм. Чи я маю приємність з Геральтом з Рівії, відьмаком?

Так, шановний пане. Маєте.

Дозвольте відрекомендуватись. Я Лінус Пітт, магістер-бакалавр, викладач природничої історії в Оксенфуртській Академії.

Дуже приємно зустрітись з вами.

Гмм… Мені казали, що пан охороняє перевезення за дорученням Компанії Малатіуса і Грока. Нібито через небезпеку нападу якогось монстра. Мені цікаво, про якого саме монстра йдеться?

Сам над тим думаю – відьмак сперся в борт, дивлячись на темні обриси надрічних лугів на темерському березі, які маячили у тумані. – І доходжу до висновку, що мене найнято скоріше на випадок атаки команди  Scoia'tael, яких мабуть рясніє в околицях. Тому що подорожую вже шостий раз між Піною і Новіградом, а жагниця не показалась ні разу…