Кров ельфів

Чоловік не змінив позиції. Але маршал зауважив, що його долоні здригнулись. Дізнався це по блиску діаманту. Обережно і тихо закрив ща собою двері.

- Вісті, Коегоорне? Може від Ріенса?

- Ні, ваша величносте. Але добрі вісті. Повстання у провінції придушене. Ми розбили бунтівників. Тільки трохи зуміло втекти до Вердену. Ми спіймали призвідця, князя Віндгальма з Атре.

- Добре – сказав по паузі чоловік, далі не піднімаючт оперту на долоню голову. – Віндгальм з Атре… Наказую його обезголовити. Ні… Не обезголовити. Стратити в інший спосіб. Видовищно, довго і жорстоко. І публічно, звичайно. Приклад страху необхідний. Щось таке, що налякає інших. Тільки прошу, Коегоорне, звільни мене від подробиць. У рапортах не мусиш силуватись на мальовничі описи. Я не знаходжу у цьому приємності.

Маршал кивнув головою, ковтнувши слину. Він теж не знаходив у тому приємності. Абсолютно ніякої приємності. Він збирався доручити приготування і виконання страти спеціалістам. Не мав жодного бажання питати спеціалістів про деталі. А тим більше бути присутнім при цьому.

Будеш присутнім під час страти – чоловік підвів голову, підняв зі столу лист, зламав печатку. – Офіційно. Як намісник провінції Цинтра. Заміниш мене. Я не маю наміру на це дивитись. Це наказ, Коегоорне.

Слухаюсь! – маршал навіть не намагався приховати стурбованості і незадоволення. Перед чоловіком, який видав наказ, не можна було нічого приховувати. І рідко кому це вдавалось.

Чоловік кинув оком на відкритий лист, майже відразу кинув його у вогонь, до комину.

Коегоорне .

Так, ваша величносте?

Не буду чекати на рапорт Ріенса. Постав на ноги магіків, нехай приготують телекомунікацію з контактом у Реданії. Хай перекажуть мій усний наказ, який має відразу бути скерований до Ріенса. Зміст наказу є наступним: Ріенс має припинити гратись, має припинити бавитись з відьмаком. Бо це може зле закінчитись. З відьмаком бавитись не можна. Я його знаю, Коегоорне. Він є заспритний, щоб спрямувати Ріенса на слід. Повторюю, Ріенс має одразу організувати замах, має одразу вивести Відьмака з гри. Убити. А потім зникнути, зачаїтись і чекати на накази. А якби у майбутньому напав на слід чародійки, має її залишити у спокої. У Єнніфер не може впасти волосина з голови. Запам’ятаєш, Коегоорне?

Так.

Що ще, Коегоорне?

Граф… Вже тут, ваша величносте. Прибув згідно з наказом.

Вже? – усміхнувся чоловік. – Подиву гідний поспіх. Маю надію, що не загнав того коня, через якого йому всі так заздрили. Нехай заходить.

Маю бути присутнім при розмові, ваша величносте?

Очевидно, що так, намістнику Цинтри.

Викликаний з передпокою лицар зайшов до кімнати енергійним, сильним і гучним кроком, гуркочучи чорною бронею. Зупинився, гордо випроставшись, скинувши з плече мокрого і брудного чорного плаща, поклавши долоню на руків’я потужного меча. Впер у стегно оздоблений крилами хижого птаха шолом. Коегоорн подивився на обличчя лицаря. Знайшов на ній сувору вояцьку гордість та зухвалість. Не знайшов нічого, що мав би побачити на обличчі чоловіка, який останні два роки провів у вежі, в ув’язненні, з якого, як все виказувало, вийти міг тільки на ешафот. Маршал усміхнувся під вусом. Знав, що погорда смертю і шалена відвага молодика брались виключно з браку уяви. Знав про це досконало. Сам колись був таким молодиком. Чоловік, що сидів за столом, сперши підборіддя на сплетені долоні, уважно подивився на лицаря. Молодик випростався як струна.

Щоб усе було зрозуміло – сказав до нього чоловік з-за столу – знай, що помилка, здійснена у цьому місті два роки тому, анітрохи не пробачена. Ти отримаєш ще один шанс. Дістанеш ще один наказ. Від того, як його виконаєш, буде залежати моє рішення щодо твоєї подальшої долі.

Обличчя молодого лицаря навіть не здригнулось, також не здригнулось ані одне перо на крилах, які оздоблювали опертий у стегно шолом.