Кров ельфів

Визнай, Фольтесте – гаркнув Хенсельт. – Меве права? Ти для цього під’юджуєш нас до цієї авантюри?

Дайте спокій – володар Темерії зморщив своє шляхетне обличчя, сердито пирхнув. – Не робіть з мене завойовника, якому мріється про імперію. Про що вам йдеться? Про Содден і Бругге? Еккгард з Соддену був  двоюрідним братом моєї матері. Вас дивує, що після його смерті Вільні Стани принесли корону мені, його родичу? Кров не вода! А Вензлав з Бругге склав мені васальну клятву але без примусу! Зробив це, щоб захистити край! Бо погожого дня бачив блиск нільфгаардських списів на лівому березі Яруги!

Ми саме й говоримо про правий берег – процідила королева Лірії. – Про берег, на який маємо вдарити. А лівий берег це Цинтра. Знищена, випалена, зруйнована, здесяткована, окупована… але все ще Цинтра. Цинтрійці не принесуть тобі корони, Фольтесте, ані складуть присяги. Цинтра не згодится бути васальним краєм. Кров не вода!

Цинтра, якщо її… Коли її визволимо, повинна стати нашим спільним протекторатом – сказав Демавендт з Аердіну.

Цинтра – устя Яруги, надто стратегічний пукт, щоб ми могли дозволити собі втратити контроль над ним.

Це мусить бути вільний край – запротестував Візімір. – Вільний, незалежний і сильний. Край, який буде залізною брамою, оплотом Півночі, а не смугою спаленої землі, на якій нільфгаардська кіннота буде мати можливість розганятись!

Чи таку Цинтру можливо відбудувати? Без Каланте?

Не хвилюйся, Фольтесте – надула вуста Меве. – Я вже казала, цинтрійці ніколи не визнають протекторату, ані чужої крові на троні. Якщо спробуєш нав’язати їм себе як синьйора, то ситуація обернеться. Віссегард знову буде організовувати відділи до боротьби, однак цього разу під крилом Емгира. І одного дня ті частини рущать на нас, як авангард нільфгаардського штурму. Як вістря сулиці35 , як ти недавно образно висловився.

Фольтест знає про це – пирхнув Візімір. – Тому так посилено шукає Левенятко, онучку Каланте. Не розумієте? Кров не вода, корона через шлюб. Достатньо знайти дівчину і змусити до шлюбу.

Звар’ювали? – захлинувся король Темерії. – Левенятко мертве! Я зовсім не розшукую тієї дівчинки, але якщо б… Мені навіть у голову не прийшла думка, щоб я змушував її до чогось…

Не повинен змушувати – обірвала Меве, тонко усміхаючись. -  Ти все ще є кавалком пристойного мужчини, родичу. А у Левенятка нуртує кров Каланте. Дуже гарна кров. Я знала Калі, коли була молодою. Коли бачила хлопа, то так перебирала ногами, що якби покласти хмизу,  загорілась би живим вогнем. Її донька, Паветта, мати Левенятка, була один в один. То й Левенятко певно не впало далеко від яблуні. Трохи залицянь, Фольтесте, і дівчина довго не опиратиметься. На це сподіваєшся, визнай?

Певно, що на це сподівається – зареготав Демавенд. - Але ж спритний планчик скомбінував собі наш король! Вдеремося на лівий берег, але  перше, дивіться, наш Фольтест знаходить і здобуває дівоче серденько, буде мати молоденьку дружину, яка посадить на трон Цинтри, а тамтешній люд буде плакати з радості і наробить у гачі від щастя. Зрештою, вони будуть мати своєю королевою кров від крові і кістка від кістки Каланте. Будуть мати королеву… тільки вже разом з королем. Королем Фольтестом.

Але ж і глупства ви плетете! – верескнув Фольтест, по черзі червоніючи і бліднучи. – Що вам у голови стрілило? В тому, що ви вигадали, немає дрібки глузду!

У цьому є багато сенсу – сухо сказвав Візімір. – Бо я знаю, що то дитя хтось дуже сильно розшукує. Хто, Фольтесте?

Це очевидно! Віссегерд і цинтрійці!

Ні, це не вони. Чи, принаймні, не тільки. Хтось ще. Хтось, хто позначає дорогу трупами. Хтось, хто не зупиняється перед шантажем, підкупом і тортурами… Якщо вже про це йдеться, то чи пан, що називається Ріенсом, є на службі в когось з вас? Ха, по мінах бачу, що або ні, або не зізнаєтесь, що на одне виходить. Повторюю: онуку Каланте шукають у спосіб, який дивує. Хто її шукає, питаю?

До чорта!  - Фольтест гупнув кулаком у стіл. – Це не я! Мені і в голову не спадало, женитись з якоюсь дитиною для якогось там трону! Зрештою, я…

Зрештою, ти вже чотири роки таємно живеш з баронесою Ла Валетте – знову усміхнулась Меве. – Любитесь як два голубки, чекаєте , щоб старий барон нарешті витягнув копита. Що так дивишся? Всім про це відомо. За що, думаєш, платимо шпигунам? Але заради трону Цинтри, родичу, не один король був би готовий пожертвувати особистим щастям…

Зачекайте – Хенсельт з хрускотом почухав бороду. – Жоден король, кажете. То дайте на мить спокій Фольтестові. Є інші. Свого часу Каланте хотіла видати онуку за сина Ервілла з Вердену. Ервіллові теж може пахнути Цинтра. І не тільки йому…

Гмм… - зазначив Візімір. – Це правда. Ервілл має трьох синів… А що скажуть про це інші, що теж мають нащадків чоловічої статі? Га? Меве? Чи ти часом не замилюєш нам очі?