Кров ельфів

Ситуація, яку ми маємо – сказала по паузі, відводячи погляд від гобелену – нагадує мені такі довгі зимові вечори у рівському замку. Щось тоді висіло у повітрі. Мій чоловік думав над тим, як добратись до чергової дворянки. Маршалок роздумував, як би тут розпочати війну, у якій би прославився. Чародій вигадував собі, що це він король. Прислуга не хотіла служити, блазень був сумний, понурий і відразливо нудний, пси вили з меланхолії, а коти спали, забивши на мишей, що лазили столом. Всі на щось чекали. Всі дивились на мене з-під лоба. А я… Я їм тоді… Показала. Показала всім, що можу, так що аж мури тряслись, а довколишні ведмеді пробудились у берлогах. І дурні думки миттю зникли з голів. Раптом всі побачили, хто тут править.

Ніхто не відгукнувся. Вітер завив сильніше. Вартові на мурах знехотя перегукувались. Удари крапель у шибки в свинцевих рамках вікон перейшли у шалене стаккато.

Нільфгаард дивиться і чекає – повільно продовжувала Меве, бавлячись намистом. – Нільфгаард спостерігає. Щось висить у повітрі, у багатьох головах народжуються дурні думки. А тому покажемо всім, на що ми здатні. Струсонемо мурами зануреного у зимовий маразм замку!

Придушити Білок – швидко сказав Хенсельт. – Розпочати велику, спільну військову операцію. Справити нелюдам криваву лазню Хай Понтар, Ґвенллех і Буйна спливуть кров’ю ельфів від витоків і до устя!

Придушити каральною експедицією вільних ельфів з Dol Blathanna – додав, морщачи чоло, Демавенд. – Впровадити інтервенційні корпуси до Махакаму. Нарешті дозволити Ервіллові з Вердену дістатись до дріад у Брокілоні. Так, кривава лазня! А тих, що виживуть, до резервацій!

Напустити Краха ан Крайта на нільфгаардське узбережяя – підхопив Візімір. - Підтримати його флотом Етайна з Цідарісу, нехай здійметься пожежа від Яруги до Еббінгу! Демонстрація сили…

Мало – покрутив головю Фольтест. – Всього цього замало. Треба… Знаю, що потрібно.

Кажи вже!

Цинтра!

Що?

Відібрати у нільфгаардців Цинтру. Форсуймо Яругу, вдаримо перші. Зараз, коли не сподіваються. Давайте викинемо їх назад за Марнадал.

У який спосіб? До цього ми казали, що для військ Яруга є непрохідна…

Для Нільфгаарду. Але ми контролюємо ріку. Маємо устя у кулаку, дороги для постачання, маємо фланг, захищений Скелліге, Цидарісом і фортецями у Вердені. Для Нільфгаарду перекинути через річку сорок, п’ятдесят тисяч людей – велике зусилля. Ми можемо переправити на лівий берег значно більше. Не відкривай рота, Візіміре. Ви хотіли чогось такого, що перерве чекання? Чогось захоплюючого? Чогось, що знову зробить з нас справжніх королів? Тим чимось буде Цинтра, бо Цинтра це символ. Пригадайте собі Содден! Якби не різанина міста і мученецька смерть Каланте, ніколи не було б такої звитяги. Сили були рівна, ніхто не розраховував, що їх так відмахаємо. Але наші війська кинулись їм до горла, як вовки, як скажені пси бо мстили за Левицю з Цинтри. А є й ті, лють яких не загасила кров на содденському полі. Пригадайте собі Краха ан Крайта, Морського Вепра.

Це правда! – покивав головою Демавенд. – Ґрах присягнувся Нільфгаардові кривавою помстою. За Ейста Туйрсеаха, убитого у Марнадалі. І за Калланте. Якби ми вдарили на лівий берег, Крах підтримає нас усією силою Скелліге. Боги, це має шанси на успіх! Підтримую Фольтеста! Не чекаймо, ударимо перші, визволимо Цинтру, викинемо скурвих синів за межі Амеллу!

Спокійніше – гаркнув Хенсельт. – Не поспішаймо так шарпати лева за вуса, бо лев ще не здох. Це по перше. По друге, якщо вдаримо перші, поставимо себе в позицію агресорів. Зламаємо перемир’я, яке ми смаі закріпили печатками. Нас не підтримають Недамир і його Ліга, не підтримає нас Естерад Тіссен. Не знаю, як вчинить Етайн з Цідарісу. Проти агесивної війни будуть наші цехи, купецтво, шляхта… І перш за все чародії. Не забувайте про чародіїв!

Чародії не підтримають атаку на лівий берег – підтвердив Візімір. – Перемир’я було справою Вільгефортца з Роггевеену, Відомо, що в його планах перемир’я мало поступово перейти у тривалий мир. Вільгефортц не підтримає війни. А Капітула, можете мені повірити, зробить те, що захоче Вільфгефортц. Після Соддена він перший у Капітулі, нехай інші магіки кажуть, що хочуть, там першу скрипку грає Вільфгефортц.

Вільфгефортц, Вільфгефортц – пирхнув Фольтест – Занадто він піднісся, той магік. Мене починає дратувати врахування планів Вільфгефортцем і Капітулу, планами, яких, зрештою, не знаю і не розумію. Але є і на це спосіб, панове. А якби це Нільфгаард здійснив агресію? Наприклад, у Доль Ангрі? На Аердін і Лірію? Ми могли б якось це влаштувати… Зінсценувати… Якась маленька провокація… Прикордонний інцидент, здійснений ними? Скажімо, якась атака на прикордонний форт? Звичайно, ми будемо готовими, зреагуємо чітко і з силою, за повної згоди всіх, навіть Вільгефортца і решти Чародійського Капітулу. І, крім того, коли Емгір вар Емріес відвернув погляд від Соддену і Заріччя, про свій край згадали Цинтрійці. Емігранти і втікачі, які організуються у Бругге під керівництвом Віссегерда. Їх є близько восьми тисяч збройних людей. Чи може бути гостріше вістря списа? Вони живуть надією на відвоювання краю, з якого мусіли втікати. Прагнуть до боротьби. Готові вдарити на лівий берег. Чекають тільки на заклик.

На заклик – підтвердила Меве – і на обітницю, що їх підтримають. Бо з вісьмома тисячами люди Емгира дадуть собі раду силами прикордонних гарнізонів, не повинні будуть переривати обід. Віссегерд добре про це знає, не ворухнеться, поки не буде мати певності, що у слід за ним не лівому березі висадяться твої війська. Фольтесте, підтримані реданським корпусом. Але перш за все Віссегерда чекає на Левенятко з Цинтри. Схоже на те, що внучка королеви вціліла у різанині. Хтось її нібито бачив серед утікачів, але пізніше дитя таємниче зникло. Емігранти завзято її шукають… Бо потребують на відвойований трон Цинтри когось з королівської крові. З крові Каланте.

Дурниця – сказав холодно Фольтест – Минуло більше двох років. Якщо дитя не знайшлося до цієї пори, це значить, що вона мертва. Про цю легенду можемо забути. Немає вже Каланте, немає ніякого Левенятка, немає королівської крові, якій належить трон. Цинтра… ніколи вже не буде тим, чим була за життя Левиці. Ясна річ, емігрантам Віссегерда цього не слід говорити.

 Тому ти пошлеш цинтрійських партизанів на смерть? – примружила очі Меве. – У першій лінії? Не казати їм, що Цинтра може відродитись виключно як васальний край, під твоєю зверхністю? Ти пропонуєш нам усім атаку на Цинтру… для себе? Підпорядкував собі Содден і Бругге, гостриш зуби на Верден… І тобі запахла Цинтра, так?