Розділ 3 Кінець

Голоси затихли, але потім зазвучали ще гучніше. Мене оточив цілий натовп облич. Та з усього цього хаосу я розуміла тільки голос Сема, можливо, тому що мої груди були біля його грудей.

— Ні. Не думаю, що її ранили, — сказав він комусь. — Вона безперестанку повторює: «Він поїхав».

Невже я говорила це вголос? Я прикусила нижню губу.

— Белло, рідненька, з тобою все гаразд? Цей голос я б упізнала будь-де — навіть спотворений переживанням, як от зараз.

— Чарлі? — мій голос прозвучав якось дивно і тихо.

— Я тут, моя люба.

Мене передали на руки іншому чоловіку, від якого пахло так само, як від мого батька, — це був він. Чарлі трошки присів під моєю вагою.

— Може, краще мені її віднести? — запропонував Сем Юлі.

— Я сам, — сказав Чарлі, перевівши подих.

Він ступав повільно, напружившись. Як я хотіла сказати йому, щоб він опустив мене на землю й дозволив піти самій, та я не могла вимовити й слова.

Було багато ліхтарів, їх несли інші чоловіки. Я подумала, що це схоже на парад або похоронну процесію, і заплющила очі.

— Ми вже майже вдома, люба, — повторював Чарлі час від часу.

Я розплющила очі, коли почула, як відчиняються двері. Ми були на порозі нашого дому, а високий чоловік на ім’я Сем притримував двері для Чарлі, простягнувши до нас руку на той випадок, якщо Чарлі не втримає мене.

Та Чарлі акуратно вніс мене в будинок і підійшов до канапи у вітальні.

— Тату, я вся мокра, — сказала я тихо.

— Яке це має значення? — голос його був грубий. Тоді він заговорив до когось іншого: — Ковдри у буфеті на другому поверсі.

— Белло? — запитав новий голос. Я подивилася на сивоголового чоловіка, який схилився наді мною, і за якусь мить упізнала його.

— Лікар Джеранді? — пробурмотіла я.

— Так, люба, — сказав він. — Ти ранена, Белло?

Мені знадобилася хвилина, щоб відповісти на запитання. Я здивувалася, бо те саме запитання мені поставив Сем Юлі в лісі. Тільки Сем запитав не так: Тебе ранили? Різниця була досить-таки відчутною.