Розділ 2 Шов

— Дякую ще раз, — прошепотіла я.

— Будь ласка. Деякий час ми мовчали, я дослухала свою колискову до кінця.

Почалася наступна пісня. Я впізнала улюблену пісню Есме.

— Про що ти думаєш? — поцікавилася я пошепки. Перш ніж відповісти, він якусь мить вагався:

— Взагалі я думав про правду й кривду. Я відчула, як по спині пробіг холодок.

— Пам’ятаєш, я вирішила, що не хочу, аби ти ігнорував мій день народження? — запитала я поквапно, сподіваючись: було не дуже помітно, що я хочу відвернути його увагу.

— Так, — погодився він обережно.

— Ну, я подумала, що оскільки мій день народження досі триває, я хочу, щоб ти поцілував мене ще раз.

— Ти сьогодні ненажерлива.

— Так, я така — але, будь ласка, не роби нічого такого, чого сам не хочеш, — додала я ображено.

Він засміявся і зітхнув.

— Небеса не дозволяють мені робити те, чого я не хочу, — сказав він дивним відчайдушним тоном, простягнувши руку до мого підборіддя й повернувши моє обличчя до свого.

Поцілунок почався так, як завжди, — Едвард був дуже обережний, і моє серце почало шалено калатати, як завжди. А тоді щось змінилося. Раптом його губи стали наполегливіші, вільна рука заплуталася у моєму волоссі й дужче притисла моє обличчя до його лиця. І хоча мої пальці також блукали в його волоссі, хоча стало ясно, що я переступила дозволену межу, на цей раз він не зупинив мене. Його тіло було холодне, та я пристрасно притискалась до нього.

Він несподівано зупинився й відсторонив мене твердим, але ніжним рухом.

Задихаючись, я впала на подушку, голова йшла обертом. У пам’яті щось заворушилося, невиразно, десь насподі.

— Вибач, — сказав він, також зачаївши подих. — Я перетнув межу дозволеного.

— Я не маю нічого проти, — сказала я, задихаючись. Він спохмурнів і дивився на мене з темряви.

— Спробуй заснути, Белло.

— Ні, я хочу, щоб ти поцілував мене ще раз.

— Ти переоцінюєш мою витримку.