Розділ 18 Похорон

— Ти повинна знати, що якщо Каллени повернулися, то ми зможемо стерегти тільки власні землі. Ти в безпеці тільки в Ла-Пуші. Я більше не можу захищати тебе тут.

— Гаразд, — сказала я тихо.

Він відвів погляд і подивився у вікно. Це було все, що він хотів сказати.

— Це все?

Відповідаючи, він не відривав очей від вікна.

— Ще одне.

Я чекала, але він мовчав.

— Так? — зрештою мовила я.

— Інші тепер також повернуться? — запитав він тихим прохолодним тоном. Це нагадало мені Семову завжди спокійну манеру говорити. Джейкоб дедалі більше ставав схожим на Сема… Цікаво, чому це так мене хвилює?

Тепер настала моя черга мовчати. Джейк подивився на мене, уважно вивчаючи моє обличчя.

— Ну? — запитав він. Намагався приховати хвилювання під маскою врівноваженості.

— Ні, — видавила я нарешті. Неохоче. — Вони не повернуться. Його вираз обличчя не змінився.

— Гаразд. Це все.

Я позирнула на Джейка, й роздратування спалахнуло з новою силою.

— Що ж, тепер біжи. Біжи й розкажи Семові, що страшні чудовиська не прийдуть по тебе.

— Гаразд, — відповів він усе ще спокійно.

Ось, здається, і все. Джейкоб поспішно вийшов із кухні. Я чекала, що почую, як відчиняються вхідні двері, але не долинуло ні звуку. Я чула, як цокає годинник, і знову дивувалася з того, як тихо Джейкоб пересувається.

Яке лихо! Ну як я могла так швидко його відцуратися?

Чи пробачить він мені, коли Аліса поїде? А що як не пробачить?

Я сперлася на стіл і затулила лице руками. Як я могла все так зіпсувати? Та що мені було робити? Навіть тепер, оглядаючись на минуле, я не могла знайти іншого шляху, прийняти краще рішення.