Розділ «Частина III Асиметричні проблеми»

— Але ж ти тут не з офіційного дозволу АНБ?

— Можна сказати, я тут з власного дозволу. У власній справі. То як щодо гарантії?

— Я гарантую.

— Добре. Я також мушу переконатися, що все сказане в цьому номері залишиться тільки між нами. Тебе, звісно ж, цікавить, якого біса я хочу виповісти свої казки журналістові-досліднику й водночас прошу його, щоб він тримав язика за зубами.

— Хороше питання.

— Я маю причини. І довіряю тобі — не питай чому. Б’юся об заклад, ти просто прагнеш захистити свою подружку й гадаєш, ніби справжньою історією тут і не пахне. А втім, можливо, саме я пособлю тобі здобути сенсацію. Якщо ти, певна річ, співпрацюватимеш зі мною.

— Побачимо, — холодно відповів Блумквіст.

— Отож кілька днів тому в нас стався витік даних з нашої внутрішньої мережі NSANet. Тобі про це відомо, чи не так?

— Більш-менш.

— NSANet удосконалили після теракту 11 вересня, щоб домогтися кращої координації дій наших внутрішніх спецслужб, з одного боку, і спілки шпигунських організацій з назвою «П’ять очей» в англосаксонських країнах — з другого. Це закрита система з власними маршрутизаторами, портами й мостами, відокремлена від інтернету. За її допомогою через супутник і оптоволоконні мережі ми керуємо нашою радіотехнічною розвідкою; там також зберігаються великі бази даних і, звичайно ж, наші аналізи й звіти, незалежно від того, чи вони мають позначку Moray, тобто найнижчий рівень секретності, а чи позначку Umbra Ultra Top Secret — ці документи недоступні навіть президентові США. Мережею керують з Техасу, а це, до речі, цілковитий ідіотизм. Та навіть після останньої модернізації я все одно вважаю її за своє дитя. Я порвав зад, щоб народити цю мережу, Мікаеле. Гарував день і ніч, щоб жоден покидьок не зміг зловживати її можливостями, не кажучи вже про те, щоб гакнути її. Про найменшу аномалію в ній з’являється системне попередження. До того ж я маю цілий штат незалежних фахівців, які повсякчас усе контролюють. Сьогодні навіть триклята муха не прошмигне там, не лишивши сліду. Принаймні теоретично. Система все реєструє й аналізує. Тобі не вдасться зачепити жодної клавіші, лишившись непоміченим. Проте…

— …комусь удалося.

— Так. І з цим я ще міг би якось змиритися. У будь-якій системі є вразливі місця, немає меж для вдосконалення. Вразливі місця підтримують нас у формі. Але річ не в тому, що твоя подружка проникла всередину, а в тому, як вона це зробила. Вона зламала наш сервер, створивши хитромудрий міст, і зайшла у внутрішню мережу від імені одного з наших системних адміністраторів. Не операція, а справжнісінький шедевр. Однак і це ще далеко не все: мала сучка примудрилась обернути себе на ghost user.[44]

— На кого?

— На привида. Літала собі в мережі, а ми нічого не помічали.

— І ваша система оповіщень мовчала?

— Ця геніальна зараза запустила в систему не бачений досі троянський вірус, інакше наші антивіруси відразу ж ідентифікували б його. Той вірус постійно підвищував її статус. Вона діставала доступ до щораз важливіших файлів, збираючи найсекретніші паролі й коди, і вже почала була зіставляти реєстри й бази даних, приєднуючись до них, та раптом — тріумф!

— Що за тріумф?

— Вона знайшла те, чого шукала, і не схотіла далі лишатися привидом. Їй, навпаки, закортіло похвалитися нам своєю знахідкою — і аж тут з’явилися мої оповіщення. Саме тоді, коли цього забажала вона.

— І що ж вона знайшла?

— Наше лицемірство, Мікаеле, наші махінації. Ось чому я тепер перед тобою, а не відсиджую свій товстий зад у Меріленді й не посилаю по неї морську піхоту. Вона мов той злодій, який вдирається до будинку, аби показати всім, що там уже й так повно краденого. Тільки-но ми дізналися про це, вона стала для нас небезпечною. Такою небезпечною, що дехто з нашого керівництва навіть захотів попустити їй.