Розділ «Частина III Асиметричні проблеми»

— Переїжджаю до Нью-Йорка. Хочу опікуватися людськими правами, а мене, як ти знаєш, давно вже запрошували в ООН.

— Для нас це втрата, Ґабрієлло. Але ти заслуговуєш на краще.

— Тож мою зраду пробачено?

— Її пробачили далеко не всі, можеш не сумніватися. Та я сприймаю її тільки за ознаку твоєї доброї натури.

— Дякую, Гелено.

— Маєш намір, поки працюєш тут, зробити ще щось путнє?

— Не сьогодні. Я піду в прес-клуб на зустріч, присвячену пам’яті Андрея Зандера.

— Гаразд. А я мушу написати доповідь для уряду про цю веремію. Та ввечері я неодмінно підніму келиха за молодого Зандера, а також за тебе, Ґабрієлло.

Алона Касалес сиділа віддалік і, подумки всміхаючись, спостерігала паніку. Насамперед вона стежила за адміралом Чарлзом О’Коннором, який ступав по підлозі так, наче він не шеф найпотужнішої розвідувальної організації світу, а зацькований школяр. З другого боку, всі впливові постаті АНБ почувалися сьогодні загнаними й жалюгідними, за винятком хіба що Еда.

Правду кажучи, Ед також був не в гуморі. Він розмахував руками, пітнів і дратувався. Але він однаково випромінював увесь свій звичний авторитет, і було помітно, що його побоюється навіть О’Коннор. І не дивно, бо Ед повернувся зі Стокгольма зі справжнім динамітом, дав усім добрячої прочуханки й зажадав, щоб кожного, хто працює в організації, перетрусили як слід. Керівник АНБ, певна річ, не був Едові особливо вдячний за це. Йому, либонь, більше кортіло заслати Нідгема до Сибіру негайно й назавжди. Та він нічого не міг удіяти. О’Коннор аж зіщулився, наблизившись до Еда, а той навіть не глянув у його бік.

Нідгем не звертав уваги на керівника АНБ так само, як і на всіх бідолах, на яких він не мав часу, і ніхто б не взявся стверджувати, що для О’Коннора ситуація повернула на краще, коли розмова все ж таки почалася.

Ед, здавалося, тільки пирхав, і хоч Алона не чула жодного слова, а проте досить чітко собі уявляла, що було сказане або, точніше, що не було сказане. Вона мала з Едом кілька тривалих бесід і знала, що той категорично відмовився розповісти, як здобув інформацію, і не збирався йти на найменші компроміси. І Алона відчувала, що це їй подобається.

Ед і далі вів непримиренну боротьбу, і вона урочисто заприсяглася, що боронитиме добропорядність в агенції й підтримає його, чим тільки зможе, коли той зіткнеться з проблемами. А ще Алона заприсяглася потелефонувати Ґабрієллі Ґране і востаннє спробувати запросити її до ресторану, якщо Ґабрієлла дійсно їде сюди.

Насправді Ед ігнорував шефа АНБ не навмисно. Але й не полишив своєї справи — лаяти двох своїх підлеглих, тільки тому що перед ним стояв адмірал, і аж за хвилину обернувся до шефа й промовив щось приязне. Не заради того, щоб придобритися чи перепросити за свою байдужість, а тому, що вважав за потрібне це сказати.

— Ви добре впоралися на прес-конференції.

— Невже? — озвався адмірал. — То було страхіття.

— Радійте, що я дав вам час підготуватися.

— Радіти! Ти жартуєш? Ти бачив газети в інтернеті? Там опубліковано всі можливі світлини, де я поруч з Інґремом. Я по самісінькі вуха в болоті!

— Тоді стежте надалі за своїми підручними, хай їм чорт!

— Як ти смієш зі мною так говорити?