Розділ «Частина II Лабіринти пам’яті»

— Ти впевнений у цьому?

— Я б навіть сказав, що ти не маєш вибору. Крім того, найкраще я приберіг на кінець.

— І що ж це?

— Мікаел Блумквіст.

— А з ним що?

— Він з якоїсь причини теж там був. Гадаю, Франс Балдер звернувся до нього, щоб розповісти щось.

— Посеред ночі?

— Очевидно.

— І тоді його застрелили?

— Перед самісінькою появою Блумквіста, і той, здається, навіть упівока бачив убивцю.

Бубланський гмикнув. Як не глянь, то була неправильна реакція, і він не міг її пояснити навіть самому собі. Можливо, він зреагував так через нервове напруження або через відчуття того, що все в житті повторюється.

— Ти чого? — спитав Екстрем.

— Та просто в мене невеликий кашель. Виходить, тепер ви побоюєтеся, що на вашу голову впаде приватний детектив і виставить вас не в найкращому світлі.

— Гм, мабуть, так. Ми припускаємо, що «Міленіум» уже готує матеріал, і цього разу я намагаюся знайти законну можливість зупинити їх або принаймні поставити в певні рамки. Найімовірніше, що це й справа державної безпеки.

— То нам на голову сяде ще й СЕПО?

— Без коментарів.

«Ну тебе до біса!», — подумав Бубланський і спитав:

— Над цією справою працюють Раґнар Улофссон та інші з відділу промислової безпеки?

— Як я вже сказав, без коментарів. Коли ти зможеш почати?

«Ну тебе до біса ще раз!» — подумав Бубланський.