Розділ «Частина II Лабіринти пам’яті»

— Значить, їх було декілька?

— Гадаємо, так. Крім того…

— Що?

— …є деякі пікантні деталі…

— …які сподобаються медійникам?

— Які страшенно сподобаються медійникам, — підтвердив Екстрем. — Той п’янюга, виявляється, був не хто інший, як Лассе Вестман.

— Актор?

— Саме так. І це справді проблема.

— Бо потрапить на перші шпальти газет?

— Частково так. Але ще й тому, що на нас може впасти купа розлучних проблем. Вестман стверджував, що прийшов туди, щоб забрати додому восьмирічного пасинка, який був у Балдера. Хлопчик… Стривай, зараз гляну, як це правильно… Хлопчик — Балдерів біологічний син, одначе суд позбавив професора права на опіку, бо той нездатен про нього піклуватися.

— Чому це професор, який може робити комп’ютери подібними до людей, раптом виявився нездатним доглядати власну дитину?

— Бо раніше йому геть бракувало відповідальності. Замість дбати про сина, він працював і, як я зрозумів, був узагалі безнадійно поганим батьком. Історія в усякому разі делікатна. Маленький хлопчик, що не мав бути в Балдера, став, либонь, свідком убивства.

— Боже мій! І що він розповідає?

— Нічого.

— Він у шоковому стані?

— Мабуть, але він узагалі не розмовляє. Він німий і розумово відсталий, тож користі з нього не буде ніякої.

— Отже, ніяких зачіпок.

— Якщо тільки не з’ясуємо, що Вестман не випадково з’явився, власне, в той момент, коли вбивця пробрався на перший поверх. Тобі треба неодмінно допитати Вестмана.

— Ну, це якщо я візьмуся до справи.

— Візьмешся.