Розділ «Частина I Невсипуще око»

— Що ж він зробив?

— Аж ніяково про це розповідати. Андрей устав і заявив, що нічого ганебнішого в житті не чув. Сказав, що ти належиш до найкращого, що є в нашій країні, що ти гордість демократії та журналістики і що концернові «Сернер» слід спустити очі й посоромитися. А ще назвав тебе великою людиною.

— Тут він точно перебільшив.

— Але він хороший хлопець.

— Так і є. А що ж зробили люди з «Сернеру»?

— Уве, звісно, був до цього готовий. «Ви завжди можете викупити в нас наші акції, — сказав він. — От тільки…»

— …ціна збільшилася, — закінчив речення Мікаел.

— Саме так. Він стверджував, що, хоч яку форму бізнесового аналізу ми використаємо, результат буде однаковий: відколи «Сернер» купив акції, його частка збільшилась принаймні вдвічі з огляду на додаткову вартість і репутацію, яку вони нам створили.

— Репутацію?! Вони що, подуріли?

— Зовсім ні, але вони чіпкі й хочуть загнати нас у кут. Мене цікавить, чи не бажають вони на однім вогні дві яєчні спрягти — узяти прибуток і, добивши нас фінансово, здихатися конкурента.

— Що ж нам, у біса, робити?

— Те, що ми вміємо найкраще, Мікаеле, — боротися. Я візьму якусь суму зі своїх грошей, ми викупимо їхню частку й битимемося за те, щоб видавати найкращий журнал Північної Європи.

— Звичайно, Еріко, це круто, та що далі? Ми потрапимо в жалюгідне фінансове становище, і з цим навіть ти нічого не зможеш удіяти.

— Знаю, але все буде добре. Нам доводилось вибиратися з важчих ситуацій. Ми з тобою можемо на якийсь час відмовитися від зарплат. Ми ж без цього обійдемося, так?

— Усьому настає кінець, Еріко.

— Не кажи так! Ніколи!

— Навіть якщо це правда?

— Особливо тоді.

— Гаразд.

— Чи не маєш ти якогось виняткового матеріалу? — спитала Еріка. — Чогось такого, чим би ми змогли приголомшити медійну Швецію?