Розділ «Рівно північ»

— У будь-якому разі ти не робитимеш це сам, — рішуче сказала вона. — Дейв каже, що вона хоче позбутися нас так само, як і тебе, але це не відіграє майже ніякої ролі. Друзі допомагають один одному в біді. Ось що важливо. Навіщо ж іще вони потрібні?

Сем підняв її долоню до губ і поцілував її.

— Дякую… але я не знаю, що ти можеш зробити. Та і я сам теж. Не бачу, що взагалі тут можна вдіяти. Хіба що… — Він із надією подивився на Дейва. — Хіба що я втечу?

Дейв похитав головою.

— Вона — чи воно — все бачить. Я вже казав тобі. Думаю, якби ти добряче натиснув і копи тебе не схопили, до півночі ти міг би доїхати майже до Денвера, але Арделія Лорц привітала б тебе там, коли ти виходив би з машини. Або на якійсь особливо темній ділянці дороги ти повернеш голову й побачиш, що бібліотечний полісмен сидить поруч на пасажирському місці.

Думка про це біле обличчя і сріблясті очі, освітлені лише слабким зеленкуватим сяйвом панелі приладів, змусила Сема здригнутися.

— То що ж тоді?

— Гадаю, ви обоє знаєте, що треба зробити спочатку, — сказав Дейв. Він допив чай із льодом і поставив склянку на ґанок. — Зачекайте хвильку і зрозумієте.

Тоді вони всі трохи подивилися на зерновий елеватор. Семові думки наввипередки бігали туди-сюди; усе, на чому він міг зосередитися, були окремі уривки розповіді Дейва Данкана і той трохи шепелявий голос бібліотечного полісмена, що казав: «Не хочу слухати твої дурні відмовки… Маєш часу до півночі… А тоді я прийду знову».

Раптом обличчя Наомі просвітліло.

— Ну звісно! — вигукнула вона. — Як же це просто! Але…

Вона спитала щось у Дейва, і Семові очі розширилися від розуміння.

— У Де-Мойні є одне місце, наскільки я пригадую, — сказав Дейв, — «Книгарня Пелла». Якщо хтось і може вам допомогти, то це вони. Чом би тобі їм не зателефонувати, Саро?

Коли вона договорила, Сем сказав:

— Навіть коли вони й допоможуть, не думаю, що ми встигнемо дістатися туди раніше, ніж вони зачиняться. Звісно, можна спробувати…

— Я й гадки не мав, щоб ви їхали машиною, — озвався Дейв. — Ні, вам із Сарою треба дістатися аеропорту Провербії.

Сем блимнув очима.

— Не знав, що в Провербії є аеропорт.

Дейв усміхнувся.

— Ну… гадаю, я трохи перебільшив. Там є півмилі втрамбованого ґрунту, який Стен Соумз називає злітною смугою. Парадна вітальня будинку Стена також править за контору компанії «Аерочартер Західної Айови». Ви із Сарою маєте поговорити зі Стеном. У нього є маленький «навахо»[248]. Він доправить вас до Де-Мойна і назад ще до восьмої вечора, максимум до дев’ятої.