Розділ «Рівно північ»

— Я бачу, ти таки не зрозумів мене, — сказав Дейв. — Вона не хоче з тобою трахатися, Семе; вона хоче тобою стати.

За кілька секунд Сем мовив:

— Стривай. Зажди-но трохи.

— Ти почув мене, але не взяв мої слова так близько до серця, як треба було б, — сказав йому Дейв. Він говорив терпляче, але втомлено — жахливо втомлено. — Тож дозволь я розкажу тобі щось іще.

Після того як Арделія вбила Джона Павера, вона завезла його так далеко тому, щоб не потрапити під підозру першою. Тоді поїхала й відчинила бібліотеку, як це робила завжди. Частково тому, що винувата людина виглядає підозрілішою, коли відхиляється від звичного розпорядку, але не тільки через це. Час її перевтілення насувався дедалі швидше, і Арделії потрібні були життя тих дітей. І не питайте мене навіщо, бо я не знаю. Може, вона, як той ведмідь, мусить напхатися по саму зав’язку, перш ніж упасти в сплячку. Я лишень переконаний, що їй конче треба було провести Казкову годину того понеділка… і вона провела.

Під час тієї Казкової години, коли всі діти сиділи довкола неї в трансі, у який вона їх занурила, Арделія сказала Томові й Петсі, що хоче, аби вони прийшли до бібліотеки у вівторок зранку, хоч улітку бібліотека щовівторка і щочетверга була зачинена. І вони прийшли, і вона їх порішила, запавши потому в сплячку… яка так схожа на смерть. А тоді, через тридцять років, Семе, з’явився ти. Ти знав мене, а Арделія хотіла зі мною поквитатися, тож для неї це непоганий початок… але є дещо набагато краще за це. Ти також знаєш про бібліотечну поліцію.

— Я не знаю, звідки…

— Так, ти не знаєш, звідки ти про неї дізнався, і від цього їй тільки краще. Коли таємниці настільки страшні, що ми мусимо ховати їх від самих себе… для таких, як Арделія Лорц, це найкращі таємниці з усіх. До того ж поглянь на додаткові призи: ти молодий, неодружений, не маєш близьких друзів. Це правда, чи не так?

— До сьогодні я б так і сказав, — мовив Сем, трохи подумавши. — Я б сказав, що єдині друзі, яких я придбав із того часу, як приїхав до Джанкшн-Сіті, вже виїхали звідси. Але я, Дейве, вважаю тебе і Наомі своїми друзями. Дуже добрими друзями. Найкращими.

Наомі взяла Сема за руку і трохи її стиснула.

— Я ціную це, — сказав Дейв, — але це не важливо, бо Арделія має намір спровадити на той світ і мене, і Сару теж. Укупі веселіше, як вона сказала мені колись. Їй треба забирати життя, коли вона проходить через пору перевтілення… і пробудження також повинно бути такою порою.

— Ти хочеш сказати, що вона намагається якось заволодіти Семовим розумом, так? — спитала Наомі.

— Я припускаю трохи більше, Саро. Мені здається, що Арделія намірилася знищити всередині Сема те, що робить його Семом, — вона хоче вичистити його, як дітлахи вичищають гарбузи, щоб зробити з них гелловінські світильники, а тоді надягти його на себе, як ти надягаєш нову сукню. А коли це станеться — якщо станеться, — він продовжить видаватися чоловіком на ім’я Сем Піблз, але буде ним не більше, ніж Арделія Лорц колись була жінкою. Щось нелюдське ховалося під її шкірою, і, здається, я завжди знав це. Воно всередині тіла… але ніколи не всередині громади. Звідки прийшла Арделія Лорц? Де вона жила до своєї появи в Джанкшн-Сіті? Гадаю, якщо перевірити, то виявиться, що рекомендації, які вона показала містерові Левіну, — суцільна брехня і що ніхто в місті точно не знав, звідки вона взялася. Думаю, що бажання Джона Павера дізнатися про це й визначило його долю. Але гадаю, що колись була і справжня Арделія Лорц… десь у Пас-Кристьєні, штат Міссісіпі… чи в Герисберзі, штат Пенсильванія… чи в Портленді, штат Мейн… і воно заволоділо нею й одягло на себе. І тепер Арделія хоче зробити це знову. Якщо ми дозволимо цьому трапитися, то гадаю, що трохи пізніше ніж цього року десь в іншому місті, скажімо в Сан-Франциско, штат Каліфорнія… чи в Б’юті, штат Монтана… чи в Кінгстоні, штат Род-Айленд… з’явиться чоловік на ім’я Сем Піблз. Більшості людей він подобатиметься. А найдужче його любитимуть діти… хоч, може, вони й будуть якось по-особливому боятися його, але самі цього не розумітимуть і не зможуть про це розповісти.

І він, звісно, буде бібліотекарем.

Розділ 12. Літаком до Де-Мойна

Сем глянув на годинника і з подивом зрозумів, що вже третя по півдні. До півночі залишалося лише дев’ять годин, а тоді високий чоловік зі сріблястими очима прийде знову. Він або Арделія Лорц. Або обоє разом.

— Як думаєш, що мені робити, Дейве? Піти на місцеве кладовище, знайти тіло Арделії й забити кілка в серце?

— Це був би першокласний фокус, — відповів той, — зважаючи на те, що цю пані кремували.

— Ох, — вихопилося в Сема. Він безпорадно зітхнув і сів на стілець.

Наомі знову взяла його за руку.