Розділ «Рівно північ»

Чотири після півночі

Гадаю, батько Тензі нашорошив вуха через те, що Арделія в неї забрала, і думаю, що заступник Павер добряче все порознюхував, перш ніж пішов до Арделії в бібліотеку. Не знаю, яку зміну він помітив у Тензі, тому що діти не бліднішали й не в’яли, як люди, з котрих вампіри п’ють кров у кіно, і на їхніх шиях не залишалося слідів. Але щось Арделія в них таки забирала, і Джон Павер побачив або відчув це.

— А коли й побачив, то чому почав підозрювати Арделію? — спитав Сем.

— Я ж казав, що нюх він мав неабиякий. Гадаю, він поставив Тензі кілька питань — не прямих, а більше дотичних, якщо ви мене розумієте — і її відповідей мало б вистачити, щоб вказати йому правильний напрямок. Коли він прийшов того дня до бібліотеки, то нічого не знав… але щось підозрював. І підозрював достатньо, щоб Арделію наче кропивою під хвостом ужалило. Я пам’ятаю, що найбільше її доводило до сказу — і найбільше жахало — те, як він на неї дивився. «Я тебе навчу, як на мене дивитися», — казала вона, повторюючи це знову і знову. Уже пізніше я думав, що на неї, мабуть, ніхто не дивився зі справжньою підозрою вже дуже довго… ніхто давно не підходив до неї так близько, щоб винюхати її природу. Закладаюся, що це була в неї ще одна причина боятися. Закладаюся, що вона злякалася, чи, бува, не втратила своїх чарів.

— Він міг поговорити з іншими дітьми, — нерішуче мовила Наомі. — Порівняти їхні розповіді й побачити, що відповіді не дуже збігаються. Може, вони навіть бачили її кожен по-своєму. Як ви із Семом.

— Може бути — усе це може бути. Але що б то не було, її це сполохало й примусило прискорити виконання задуманого.

«Завтра я весь день буду в бібліотеці, — сказала вона мені. — Я подбаю, щоб мене там побачило якнайбільше людей. Але ти — ти навідаєшся до будинку заступника Павера, Дейві. Ти стежитимеш за ним і дочекаєшся, поки та мала не лишиться сама — не думаю, що чекати доведеться довго, — а тоді ти схопиш її й заведеш до лісу. Роби з нею що хочеш, але насамкінець ти обов’язково мусиш перерізати їй горло. А як переріжеш, то покинь тіло там, де його зможуть знайти. Я хочу, щоб той виродок дізнався про це, перш ніж я з ним зустрінуся».

Я не зміг нічого сказати. Мабуть, воно й на краще, що мені тоді відібрало мову, бо Арделія, певно, зрозуміла б будь-які мої слова не так і, найпевніше, відірвала б мені голову. Але я тільки сів за її кухонний стіл зі склянкою в руці й глипав на неї, а вона, мабуть, витлумачила моє мовчання як згоду.

Після того ми пішли до спальні. Тоді це сталося востаннє. Я пам’ятаю, як боявся, що не зможу їй нічого запропонувати, що наляканий чоловік не спроможеться настовбурчитися. Але все вийшло, хвала Богові. Арделія мала якісь особливі чари. Ми гоцали без упину, і в якусь мить я чи то заснув, чи то втратив тяму. Наступне, що пам’ятаю, — як вона виштовхувала мене з ліжка босими ногами, скинувши мене на освітлену ранковим сонцем підлогу. Була чверть на сьому, мій шлунок здавався колбою з кислотою, а голова пульсувала, як розпухлий флюс на яснах.

«Тобі вже час братися до справи, — сказала вона. — Але не попадися нікому на очі, як повертатимешся до міста, Дейві, і пам’ятай, що я тобі сказала. Схопи її сьогодні вранці. Забери її до лісу й упорай. Ховайся, поки не стемніє. Якщо тебе спіймають раніше, я нічим не зможу тобі зарадити. Але якщо ти дістанешся сюди, то будеш урятований. Сьогодні я подбаю, щоб завтра до бібліотеки прийшло двійко дітей, хоч вона й буде зачинена. Я вже обрала їх, і це найгірші малі лобуряки в місті. Ми підемо туди разом… потім прийдуть вони… а коли решта дурнів знайде нас, то подумає, що ми всі померли. Але ми з тобою не помремо, Дейві; ми станемо вільні. Ми обведемо їх довкола пальця, чи не так?»

Тоді Арделія почала сміятися. Вона сиділа гола на ліжку, а я плазував коло її ніг, і мене млоїло, як пацюка, що нажерся отрути, а вона сміялася й сміялася без упину. Скоро її лице знову почало перетворюватися на комашине, з нього виперла та хобоштука, схожа на ріг на шоломі вікінга, а очі розсунулися в боки. Я знав, що зараз мене виверне, як рукавичку, тож рвонув до дверей і мене знудило під її плющ. Я чув, як вона сміялася десь позаду… і сміялась… і сміялась.

Я одягався коло будинку, аж коли вона заговорила до мене через вікно. Я не бачив її, але чув добре.

«Не підведи мене, Дейві — казала вона. — Не підведи мене, бо я тебе вб’ю. І то повільно».

«Не підведу, Арделіє», — сказав я, але не повернувся, щоб подивитися, як вона виглядала з вікна спальні. Я знав, що як побачу її ще бодай раз, то не витримаю. Я б тоді точно схибнувся. І все ж таки… щось у мені хотіло піти з нею, навіть якби спершу довелося збожеволіти, а більша частина мене вважала, що я таки піду. Хіба що вона придумала все це, щоб якось мене підставити й спихнути провину на мене. Від неї можна було сподіватися й такого. Він неї можна було сподіватися всього.

Я знову подався до Джанкшн-Сіті через кукурудзу. Зазвичай від такої прогулянки я трохи тверезів, а більша частина похмілля виходила з потом. Але не того дня. Я двічі спинявся, і мене нудило, а за другим разом я подумав, що вже ніколи не перестану. Але я таки перестав, хоч і побачив кров на землі серед кукурудзи, де ставав на коліна. Коли я дістався міста, моя голова боліла як ніколи, а в очах двоїлося. Я подумав, що помираю, але все одно не міг спустити з думки її слів: «Роби з нею що хочеш, але насамкінець ти обов’язково мусиш перерізати їй горло».

Я не хотів кривдити Тензі Павер, але думав, що все одно доведеться. Я не зможу піти проти волі Арделії… і тоді буду проклятий навіки. А найгіршим, подумав я, буде те, що коли Арделія говорить правду і я житиму вічно… то вічно матиму це на серці.

У ті дні на залізниці було дві товарні станції, і вантажну платформу з північного боку другої використовували рідко. Я заліз під неї й заснув на кілька годин. Коли ж прокинувся, то почувався трохи краще. Я знав, що ніяк не зможу зупинити Арделію сам, тож пішов до будинку Джона Павера, щоб відшукати його дівчинку й викрасти її. Я пройшов центром міста, ні на кого не озираючись, і весь час тільки й думав: «Принаймні я можу зробити все швидко — я можу зробити це для неї. Я скручу їй шию в одну мить, і вона нічого не відчує».

Дейв знову витяг хустинку й витер лоба сильно тремтячою рукою.

— Я дійшов аж до «Всього за десять центів». Зараз цієї крамнички вже нема, але в ті часи то була остання крамничка на О’Кейн-стрит, а за нею вже йшов житловий район. Мені залишалося пройти менш як чотири квартали, і я подумав, що коли дістануся будинку Паверів, то побачу Тензі на подвір’ї. Вона буде сама, а до лісу звідти недалеко.

Та коли я глянув у вітрину «Всього за десять центів», то закляк на місці. Там була купа мертвих дітей, з якої виглядали пильні очі, переплетені руки, повідривані ноги. Я тихенько скрикнув і міцно затулив рота долонями. Коли я подивився вдруге, то побачив купу ляльок, які місіс Сеґер готувалася розставити на вітрині. Вона помітила мене і махнула на мене однією лялькою — мовляв, забирайся, старий п’янице. Але я стояв на місці. Я дивився на ті ляльки. Казав собі, що це ляльки та й годі; будь-хто міг це підтвердити. Але коли я міцно заплющував очі, а тоді розплющував, то знову бачив, що то мертві тіла. Місіс Сеґер розставляла на вітрині крамниці «Все за десять центів» кілька малих трупиків і навіть не знала про це. До мене дійшло, що хтось намагається подати мені знак, і, можливо, навіть тоді для цього було ще не надто пізно. Я не знав, чи до снаги мені зупинити Арделію. Але коли й ні, то я принаймні міг не дати їй затягти мене до своєї ями.

Отоді я вперше молився по-справжньому, Саро. Я благав дати мені сили. Я не хотів убивати Тензі Павер, але ще важливіше — я хотів урятувати їх усіх, якщо можливо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чотири після півночі» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рівно північ“ на сторінці 326. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Рівно північ
  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи