Розділ «Рівно північ»

Вони пильнували, щоб не зайти на грузьку ділянку, про яку попереджав Стен Соумз, але все одно трохи не догледіли. Нога Наомі вгрузла по кісточки, а грязюка стягнула з неї мокасин, коли вона сіпнула нею, щоб звільнитися. Сем нахилився, витяг його, а тоді підхопив Наомі на руки.

— Семе, ні! — закричала вона, розсміявшись від несподіванки. — Спину надірвеш!

— Ні, — сказав він. — Ти легенька.

Так і було… і раптом Семовій голові теж стало легко. Він доніс Наомі пологим схилом смуги до літака й поставив на ноги. Вона подивилася йому в очі спокійним і якимось променисто-ясним поглядом. Не довго думаючи, він нахилився до неї й поцілував. За мить вона обвила його шию руками й повернула поцілунок. Коли Сем знову подивився на неї, трохи засапавшись, Наомі усміхалась.

— Можеш називати мене Сарою, коли тільки захочеш, — сказала вона.

Сем засміявся й поцілував її знову.

Летіти в «навахо» за спиною в Стена Соумза було наче сидіти на спині в того, хто грає в класи. Вони підскакували й провалювалися вниз на неспокійних потоках весняного повітря, і Сем раз чи два подумав, що вони, можливо, зможуть надурити Арделію в такий спосіб, якого навіть ця дивна істота не могла б передбачити: розмазавшись об землю посеред айовського кукурудзяного поля.

Однак Стен Соумз наче не хвилювався; поки «навахо» мчав до Де-Мойна, пілот горлав таких сивочубих старих балад, як «Мила Сью» і «Вулиці Нью-Йорка». Наомі зачаровано виглядала з вікна на дороги, поля й будинки внизу, приставивши до обличчя зігнуті долоні, щоб затулитися від відблисків сонця.

Нарешті Сем постукав її по плечу.

— Ти наче вперше летиш у літаку! — прокричав він, щоб вона почула його за настирливо-комариним гудінням двигуна.

Вона на мить розвернулася до нього й усміхнулася від захвату, як школярка.

— Так і є! — сказала Наомі й одразу повернулася до вікна.

— Чорт забирай, — вилаявся Сем і затягнув ременя тугіше, коли літак знову задер носа і вкотре зробив гігантський стрибок угору.

«Навахо» швидко знизився і приземлився в Окружному аеропорту Де-Мойна двадцять хвилин на п’яту. Соумз підрулив до термінала для цивільних літаків, вимкнув двигун, а тоді відчинив двері. Сем трохи здивувався, відчувши кольку ревнощів, коли Соумз узяв Наомі за талію, щоб допомогти їй спуститися.

— Дякую! — видихнула вона. Її щоки палали рожевим, а в очах танцювали блискітки. — Це було дивовижно!

Соумз усміхнувся, від чого замість шістдесяти зненацька почав виглядати на сорок.

— Мені й самому це завжди подобалося, — сказав він, — і це краще, ніж цілий день відбивати собі печінки за тим «Рототилером»… Ніде правди діти. — Він перевів погляд з Наомі на Сема. — Ви можете сказати, що у вас за критична ситуація? Я міг би вам іще чимось допомогти, бо винен Дейвові трохи більше, ніж перескочити з Провербії до Де-Мойна і назад.

— Нам треба поїхати до міста, — сказав Сем. — Там є крамничка, «Книгарня Пелла». Ми замовили там книжки.

Стен Соумз глянув на них розширеними очима.

— Що ти кажеш?