Розділ «Рівно північ»

Сторінки зі змістом не було.

Сторінку зі змістом хтось вирізав.

Морт гарячково прогортав журнал, один раз його впустивши та зі здавленим викриком підхопивши. З першого разу він вирізаного місця не знайшов, але вже вдруге, шукаючи своє оповідання, зрозумів, що сторінок із 83-ї по 97-му немає.

— Ти його вирізав! — заволав він. Кричав так гучно, що очі повилазили з орбіт. Забарабанив кулаками по керму «б’юїка», знову, і знову, і знову опускаючи на нього кулаки. Клаксон гудів і розривався. — Ти його вирізав, сучий ти син! Як ти це зробив? Ти його вирізав! Вирізав! Вирізав!

45

На півдорозі до будинку невблаганний тихий голосок поцікавився, як би Шутерові це вдалося. Конверт прибув «Федерал Експресом» із Пенсильванії, його віддали Джулієт, тож як, як, заради всього святого…

Морт зупинився.

«Добре, — сказала тоді Джулієт. — Добре, бо я бачила, що ви зробили».

Так, це воно; це все пояснює. У цьому замішана Джулієт. От тільки…

От тільки Джулієт жила в Ташморі цілу вічність.

От тільки сказала вона зовсім не те. То була просто гра його уяви. Маленький параноїдальний метеоризм мозку.

— Але якось він це робить, — сказав Морт. І пішов у будинок. А опинившись за дверима, пожбурив журнал, вклавши в цей рух усю свою силу. Той пурхнув, ніби сполоханий птах, шурхочучи сторінками, і з виляском приземлився на підлогу. — О так, можеш, блядь, не сумніватися, хріна з два тут засумніваєшся, він це робить. Але я не мушу сидіти й чекати, коли він прийде!

І тут Морт побачив капелюх Шутера. Капелюх лежав на підлозі перед дверима, що вели в його кабінет.

На мить Морт застиг непорушно, слухаючи, як бухкає у грудях серце, а потім, підкреслено мультяшними кроками скрадаючись навшпиньки, пішов до камінної грубки. З набору інструментів він витяг кочергу — і здригнувся, коли її кінчик тихо брязнув об лопатку для попелу. З кочергою в руках Морт обережно рушив до зачинених дверей, тримаючи кочергу так само, як тоді, коли вдерся до ванної. Дорогою довелося обійти кинутий журнал.

Наблизившись до дверей, він став перед ними.

— Шутер?

Відповіді не було.

— Шутер, краще виходь із власної волі! Бо якщо я зайду й доберуся до тебе, ти більше ніколи й нікуди з власної волі не ходитимеш!

Відповіді не було.

Морт іще кілька секунд постояв, накручуючи себе (але зовсім не впевнений, що йому стане духу зайти), а потім повернув ручку. Вдарив у двері плечем і влетів із криком у кабінет, розмахуючи кочергою.