Розділ «Рівно північ»

— Що, вибачте?

— Кажу, бо, якби ви сказали, мене б прибили, — вона уважно подивилася на його обличчя. — Пане Рейні, ідіть краще додому, лягайте відпочивати. Надто вже у вас кепський вигляд.

Джулієт, у мене таке враження, що я три дні пролежав — тобто весь той час, поки різні речі не трощив.

— Що ж, — сказав він, — ідея непогана. Мене досі хитає.

— А зараз вірус ходить. Ви його могли підчепити.

Тут на пошту зайшли дві жінки з Кемп-Віґмор — ті, яких усі в містечку підозрювали в тому, що вони лесбійки, хоч і потаємні, — і Морт скористався нагодою вшитися. Він сидів у «б’юїку» із синім пакунком на колінах і думав про те, що йому не подобається, як усі говорять про його хворобливий вигляд, а ще більше не подобається, які колінця викидає його мозок.

Це не важливо. Скоро все скінчиться.

Він уже почав розривати конверт, але з пошти вийшли ті жінки з Кемп-Віґмор і подивилися на нього. Вони посхиляли голови одна до одної. Одна жінка всміхнулася. Друга — дзвінко засміялася. І Морт раптом вирішив, що почекає й подивиться журнал уже вдома.

44

Морт припаркував «б’юїк» на звичному місці, за рогом будинку, вимкнув запалювання… і м’яка сіра запона затягла поле зору. А коли вона спала з очей, він відчув щось дивне. І переляк. Невже з ним і справді щось не так? Якась тілесна хвороба?

Ні. Просто забагато всього навалилося, вирішив Морт.

Раптом він щось почув… чи то йому так здалося… і рвучко озирнувся.

Позаду нічого не було. «Приборкай свої нерви, — наказав Морт собі, здригнувшись. — Це все, що тобі слід зробити, — просто заспокоїти свої йобані нерви».

А потім він подумав: «У мене і справді був револьвер. Того дня. Але він був незаряджений. Я сам їм потім про це сказав. Емі повірила. Про Мілнера не знаю, але Емі повірила, і…»

Невже, Морте? Він справді був незаряджений?

І знову йому згадалася тріщина на панорамному вікні, абсурдна срібляста блискавка, що зигзагом бігла посередині шибки. «Отак усе й відбувається, — подумав він. — Так усе відбувається в людському житті».

Та потім Морт знову глянув на пакунок від «Федерал Експрес». Ось про що йому слід думати. Не про Емі й пана Теда Сраколиза із села Шутерз-Ноб, штат Теннессі, а про це.

Клапан уже був наполовину відкритий — через таке поширене нині недбальство. Потягнувши його догори, Морт витрусив собі на коліна журнал. Назва ясно-червоними літерами на обкладинці — «Еллері Квінз Містері Меґезін». Під нею, значно меншим шрифтом, — червень 1980. А ще нижче — імена та прізвища кількох письменників, чиї твори було надруковано в цьому числі. Едвард Д. Гох, Рут Ренделл, Ед Мак-Бейн, Патриція Гайсміт, Лоуренс Блок.

Його прізвища на обкладинці не було.

Ну, звісно. У ті часи його мало хто знав як письменника, а вже як автора детективів — і поготів. «Сезон сівби» був єдиним таким твором. Його прізвище нічого б не сказало постійним читачам, тому редактори вирішили не виносити його на обкладинку. Він розгорнув журнал.