Розділ «Рівно північ»

— Я хочу, щоб ти дав мені відповідь на одне запитання.

Мовчанка… але мовчанка вичікувальна, подумав Морт.

— Це ти спалив мій будинок у Деррі?

— Ні, — миттю озвався Шутер. — Я був тут, наглядав за тобою.

— І Бубликом, — з гіркотою в голосі промовив Морт.

— Слухай, — сказав Шутер. — Мій капелюх у тебе?

— Так.

— Я хочу його назад. І заберу так чи інакше.

І в трубці стало тихо.

Отак просто.

Повільно й обережно Морт поклав її на важіль і пішов назад у туалет — знову притримуючи дорогою штани, — щоб закінчити свої справи.

38

Емі передзвонила близько сьомої, і цього разу Морт зміг поговорити з нею цілком нормально — так, неначе по ванній кімнаті на другому поверсі не пройшовся ураган, а за кущами, що росли біля стежки, яка вела до озера, не сиділо два трупи, дерев’яніючи там, поки навколо них згущувалася пітьма.

Вона сказала, що після свого останнього дзвінка сама поговорила з Фредом Евансом і була переконана, що він або щось знає про пожежу, або підозрює, але не хоче їм казати. Морт намагався її заспокоїти, і йому здалося, що бодай трохи він у цьому досягнув успіху, але в самого на душі було неспокійно. Якщо підпал улаштував не Шутер (а Морт схильний був вірити, що з цього приводу той не збрехав), у такому разі це мав би бути звичайний збіг обставин… правильно?

Правильно це чи ні, він не знав.

— Морте, я так за тебе переживаю, — раптом сказала вона.

Це вирвало його з полону думок.

— За мене? Зі мною все добре.

— Точно? Коли я вчора тебе побачила, то подумала, що вигляд у тебе… напружений, — вона ненадовго примовкла. — Власне, я подумала, що вигляд у тебе — як тоді, перед тим, коли в тебе стався… ну ти зрозумів.

— Емі, в мене не було нервового зриву.