Розділ «Рівно північ»

— Ні-ні, — швидко заперечила вона. — Але ти розумієш, що я маю на увазі. Коли було все те жахіття з кіношниками й «Сімейством Делакурт».

То був один із найгіркіших епізодів у Мортовому житті. «Парамаунт» забронювала права на книжку за 75 тисяч доларів, із правом викупу за 750 тисяч — бісова купа грошей. І компанія вже мала от-от реалізувати своє право, коли хтось натрапив у архіві на старий сценарій, якусь «Сімейну команду», що досить-таки нагадувала «Сімейство Делакурт», і через це могли виникнути проблеми із законом. То був єдиний випадок за всю його кар’єру (у всякому разі до того, як почався нинішній кошмар), коли йому загрожувало можливе обвинувачення в плагіаті. Кіношники, зрештою, в останню мить відмовилися від купівлі книжки для екранізації. І Морт досі не знав, що їх зупинило — чи то вони справді злякалися плагіату, чи то просто засумнівалися в кінематографічному потенціалі його роману. Якщо злякалися, то він не розумів, як такі тюхтії могли взагалі знімати якісь фільми. Герб Крікмор роздобув копію сценарію «Сімейної команди», і Морт побачив там лише поверхову подібність. Емі з ним погодилася.

Уся ця веремія сталася якраз тоді, коли він зайшов у глухий кут із романом, який відчайдушно старався написати. Паралельно з цим відбувався короткий піар-тур «Сімейства Делакурт». Морт тоді відчував нелюдське напруження, бо все навалилося одночасно.

Але ніякого нервового зриву не було.

— Зі мною все гаразд, — наполегливо, хоч і м’яко, повторив Морт. Кілька років тому він із подивом відкрив для себе одну доволі зворушливу рису характеру Емі: якщо говорити з нею досить лагідно, вона схильна вірити майже в усе, що ти їй скажеш. Він часто думав, що якби це була риса, притаманна всьому людському видові, як-от вишкіряти зуби, показуючи лють чи веселощі, то всі війни на планеті закінчилися б іще кілька тисячоліть тому.

— Точно?

— Так. Подзвони мені, коли будуть новини від нашого друга-страхувальника.

— Добре.

Він помовчав.

— Ти зараз у Теда?

— Так.

— І як він тобі тепер?

Хвильку повагавшись, вона відповіла просто:

— Я кохаю його.

— А-а.

— У мене не було інших чоловіків, — раптом сказала вона. — Я давно хотіла тобі про це сказати. Інших не було. Але Тед… він не звернув уваги на твоє прізвище і побачив мене, Морте. Він побачив мене.

— Тобто я тебе не бачив?

— Бачив, коли був тут, — тихим і нещасним голосом сказала вона. — Але тебе так часто не було.

Його очі широко розплющилися, і він умить приготувався до бою. Праведного бою.

— Що? Та я з часів «Сімейства Делакурт» не їздив у тури! Та й той був короткий!