Розділ «Рівно північ»

На все це Морт відповідав якомога люб’язніше, але, поки з нею розмовляв, його не полишало відчуття, що час — прайм-тайм дня ближче до вечора — збігає. Він ледь не божеволів од хвилювання через те, що Шутер подзвонить, почує «зайнято» і вчинить якесь нове звірство.

Врешті-решт, Морт сказав єдине, що могло її змусити покласти трубку: якщо він найближчим часом не дійде до туалету, буде аварія.

— Це через випивку? — стурбовано спитала вона. — Ти пив?

— Скоріше через сніданок. Слухай, Емі, я…

— У Бові?

— Так, — він щосили старався зробити так, щоб голос звучав здавлено від болю й зусиль. Та, правду кажучи, він і почувався здавленим. Комедія була ще та, якщо подумати. — Емі, правда, я…

— Господи, Морте, та в неї найбрудніший гриль у всьому місті. Йди. Я пізніше передзвоню, — у трубці стало глухо. Він поклав її на важіль, кілька секунд постояв поряд, і тут, на його превеликий подив і переляк, вигадана скарга стала реальністю: кишки скрутило в болісний вузол.

Він помчав у туалет, на бігу розщібаючи пасок.

Устигнути було важко, але йому це вдалося. Він сидів на унітазі у густих випарах власних відходів життєдіяльності, зі спущеними додолу штаньми, переводячи дух… коли знову задзеленчав телефон.

Морт пружиною злетів догори, немов чортик із табакерки, хвацько хряснувшись коліном об умивальний столик, і побіг — однією рукою притримуючи штани й дрібочучи, як дівчина в довгій тісній спідниці. Ізсередини його проймало ганебне відчуття власної нещасності (я-не-встиг-підтертися). Він здогадувався, що таке траплялося з усіма, але йому раптом стало зрозуміло, що досі він іще не читав про це в книжці — у жоднісінькій, за весь час.

О, життя — це справжня комедія.

Цього разу дзвонив таки Шутер.

— А я тебе бачив, — сказав він. Спокійним і безтурботним, як завжди, голосом. — Там, де я їх залишив. З тобою наче тепловий удар скоївся, от тільки ж не літо зараз.

— Чого тобі треба? — Морт притулив трубку до іншого вуха. Штани знову сповзли до щиколоток. Він їх відпустив і стояв, відчуваючи, що гумка сімейних трусів обтягує шкіру десь між колінами й сідницею. Яка крута авторська фотографія могла б із цього вийти, подумав він.

— Я хотів тобі до лоба приліпити записку, — мовив Шутер. — Але передумав, — помовчавши, він додав із ледь прихованим презирством: — Тебе надто легко перелякати.

— Чого тобі треба?

— Пане Рейні, я ж тобі вже казав. Я хочу оповідання замість того, яке ти в мене вкрав. Хіба ти ще не готовий із цим згодитися?

Так — скажи йому «так»! Скажи йому що завгодно, земля пласка, Джон Кеннеді та Елвіс Преслі живі-здорові й грають зараз на Кубі дуетом на банджо, Меррілл Стріп — трансвестит, скажи йому БУДЬ-ЩО…

Але він не схотів.

Раптом увесь гнів, і фрустрація, і жах, і збентеженість вирвалися з нього протяглим виттям.