Розділ «Рівно північ»

— Він буде тут завтра о десятій, — сказав Морт, — чи одразу ж після того, як «ФедЕкс» скине на пошті ташморські посилки. З радістю зустрінуся з тобою там. Зможеш сам подивитися. Дивитимешся, скільки влізе, бісовий ти маніяче.

— Не там, — після довгої паузи озвався Шутер. — У тебе вдома.

— Про це можеш забути. Показувати тобі номер «Еллері Квін» я хочу в такому місці, де можна криком покликати на допомогу, якщо ти раптом почнеш кидатися мавпячим лайном.

— Ти робитимеш так, як я скажу, — тепер голос у Шутера звучав так, наче він уже трохи опанував себе… але Морт відчував, що він не володіє собою навіть наполовину порівняно з тим, як було раніше. — А якщо ні, я засаджу тебе в тюрму штату Мейн за вбивство.

— Не сміши, — але Мортові кишки знову почали зв’язуватися у тугий вузол.

— Я прив’язав тебе до тих двох жмурів надійніше, ніж ти думаєш, — сказав Шутер, — а ще ти кругом брехав. Якщо я зараз просто зникну, пане Рейні, то ти й незчуєшся, як стоятимеш із зашморгом на шиї і зі змащеними жиром ступнями.

— Ти мене не злякаєш.

— Ще й як злякаю, — майже лагідно відповів Шутер. — Та от тільки й ти починаєш мене трохи лякати. Я ніяк не можу тебе розкусити.

Морт мовчав.

— Ото сміху було б, — дивним, сповненим задуми голосом промовив Шутер, — якби ми в двох різних місцях і в різний час написали те саме оповідання.

— Я теж про це думав.

— Невже?

— Але відкинув цю думку. Забагато збігів. Якби просто сюжет був той самий — це одне. Але однакова мова? Той самий добір слів, чорт забирай?

— Угу, — погодився Шутер. — Про це ж і я подумав, пілігриме. Це просто занадто. Випадковість ми відкидаємо. Ти те оповідання в мене вкрав, звісно, але хай мене грім поб’є, якщо я знаю, як і коли.

— Ой, та годі тобі! — вибухнув Морт. — У мене є журнал! Доказ! Невже ти не розумієш? Усе скінчено! Не знаю, що то з твого боку було: якась збочена гра чи просто галюцинація, — але це кінець! У мене є журнал.

Після мовчанки, яка тривала довго, Шутер сказав:

— Ні. Ще немає.

— Щира правда, — зненацька Морта охопило цілковито небажане відчуття спорідненості з цим чоловіком. — То що ми робимо сьогодні ввечері?

— Та нічого. Ті трупи ще полежать. В одного жінка й діти до родичів поїхали. Другий жив сам. Підеш забереш журнал завтра вранці. А я до тебе навідаюся десь опівдні.

— Ти мене вб’єш, — сказав Морт. І відчув, що не така вже ця думка й жахлива. В усякому разі цього вечора. — Якщо я покажу тобі журнал, твоя мана розвіється і ти мене вб’єш.