Розділ «Рівно північ»

(машина)

Молодий одружений чоловік і старий удівець.

(ключі)

І як це відбувається? Ой, дуже просто — як касету Роджера Віттакера замовити з реклами по ТБ. Шутер їде до будинку Тома Ґрінліфа, але не у своєму універсалі — о ні, це було б занадто необачно. Він залишає свою машину на під’їзній доріжці в Морта Рейні або за будинком. Їде до Тома в «б’юїку». Примушує Тома подзвонити Ґреґові. Найімовірніше, витягає Ґреґа з ліжка, але Ґреґ непокоїться про Тома і притьмом приїздить. Потім Шутер змушує Тома зателефонувати Сонні Троттсу й сказати, що він нездужає і не може прийти на роботу. Шутер приставляє викрутку до яремної вени Тома й радить старому бути слухняним, щоб не вийшло на зле. Том поводиться досить-таки слухняно… хоча навіть Сонні, не надто розумний і щойно з ліжка, дотумкує, що Том говорить так, наче сам не свій. Шутер встромляє в Тома викрутку. А коли приїздить Ґреґ Карстерз, він встромляє викрутку (чи щось аналогічне) в Ґреґа. І…

Та ти нахрін з глузду з’їхав. Це просто тяжкий випадок панічного переляку, от і все. Повторюй за мною: от… І… ВСЕ.

Розумно, але непереконливо. То був не «Честерфілд». Жодного задоволення[207].

Морт заметушився першим поверхом будинку, смикаючи себе за волосся, накручуючи його на пальці.

А як щодо пікапів? Томів «скаут», Ґреґів «рейнджер»? А якщо додати «б’юїк», то вийде три транспортні засоби… чотири, якщо врахувати Шутерів «форд»-універсал, а Шутер — це ж лише одна людина.

Він не знав… але знав, що з нього годі.

Знову опинившись біля телефону, Морт витяг із шухляди телефонний довідник і почав шукати в ньому номер міського констебля. Та раптом застиг, мов укопаний.

Одним із цих автомобілів був «б’юїк». Мій «б’юїк».

Дуже повільно він поставив апарат на столик. Спробував уявити, що Шутер міг робити з усіма цими машинами. Але не вдавалося. Це було немовби сидіти перед текстовим редактором, коли в тебе висох фонтан ідей… нічого, крім порожньої сторінки, тобі не світить. Але дзвонити Дейву Ньюсому Морт не хотів — це він знав напевно. Поки що ні. Морт уже відходив од телефону, не знаючи, куди прямує, коли апарат озвався дзеленчанням.

На тому кінці дроту був Шутер.

— Іди туди, де ми днями стрічалися, — сказав він. — Трохи пройди стежкою вперед. Ти, пане Рейні, справляєш на мене враження людини, яка думає так, як ото старі люди їжу пережовують, але я не проти дати тобі стільки часу, скільки тобі треба. Я ще задзвоню ближче до вечора. Якщо комусь за цей час надумаєш подзвонити, то це на твоїй совісті.

— Що ти зробив? — знову спитав Морт. Його безбарвний, позбавлений сили голос тепер більше нагадував шелесткий шепіт. — Що, чорт забирай, ти зробив?

Але в трубці вже було глухо.

35

Морт підійшов до того місця, де стежка з’єднувалася з дорогою, місця, на якому він розмовляв із Шутером, коли Том Ґрінліф мав нещастя їх побачити. Чомусь думка сісти за кермо «б’юїка» здалася йому невдалою. Кущі обабіч стежки були пошарпані й обдерті, і в них відкривалася прокладена стежина. Обережно ступаючи й похитуючись, Морт пішов, наперед знаючи, що знайде серед першої ж чималої купи дерев… і таки знайшов. Пікап «скаут» Тома Ґрінліфа. З обидвома чоловіками всередині.

Ґреґ Карстерз сидів за кермом, закинувши голову назад, а над його правим оком у лобі стирчала викрутка (цього разу — хрестоподібна), по ручку загнана в кістку. Викрутку взяли з буфета в коморі в Мортовому будинку. Червона пластмасова ручка була сильно пощерблена, і її не можна було не впізнати.

Том Ґрінліф був на задньому сидінні, а з черепа в нього стирчав тесак. Очі були розплющені. Довкола вух позасихали цівки мозку. Вздовж попільно-сірого руків’я тесака вицвілими літерами, які, проте, ще можна було прочитати, тягнувся напис. Одне слово: РЕЙНІ. Тесак узяли в повітці для інструментів.