Розділ «Рівно північ»

Після другого гудка трубку підняла Гербова подруга Делорес і покликала до телефону Герба.

— Привіт, Морте, — сказав Герб. — Що там із твоїм будинком? — він трохи відвів трубку вбік. — Делорес, переставиш сковорідку на задній пальник?

«У Нью-Йорку час вечеряти, — подумав Морт, — і він дає мені про це знати. Але до біса. Щойно один маніяк погрожував порізати мою дружину на телячі котлети, але життя триває, правда ж?»

— Будинку нема, — відповів Морт. — Страхова відшкодує всі збитки, — він помовчав. — Тобто матеріальні збитки.

— Співчуваю, — мовив Герб. — Я можу якось допомогти?

— Ну, не з будинком, — відповів Морт, — але дякую, я ціную. А от оповідання…

— Яке оповідання, Морте?

Він відчув, як рука знову стискається на трубці телефону, й примусив себе розслабитися. Він не знає, яка тут ситуація. Ти маєш про це пам’ятати.

— Та те, через яке б’є копитом мій схиблений друзяка, — якомога недбалішим і малостурбованим голосом постарався відказати він. — «Сезон сівби», в «Еллері Квінз Містері Меґезін».

— А, те оповідання, — згадав Герб.

Раптом Морта прошила блискавка страху.

— Ти ж не забув подзвонити?

— Ні… я дзвонив, — запевнив його Герб. — Просто з голови на хвилину вилетіло. Ти ж будинок утратив усе-таки.

— І? Що вони сказали?

— Ні про що не хвилюйся. Завтра мені мають надіслати кур’єром ксерокопію, а я одразу відправлю тобі «Федерал Експресом». Післязавтра не пізніше десятої ранку копія буде в тебе.

На мить йому здалося, що всі проблеми позаду, і він почав розслаблятися. Та потім згадав, як небезпечно спалахували очі Шутера. Як він наблизив своє лице до його обличчя, поки вони ледь не доторкнулися лобами. Згадав, як сухо війнуло корицею в Шутеровому віддиху, коли той промовив: «Брешеш».

Ксерокопія? Він зовсім не мав певності, що Шутер навіть оригінальний примірник прийме… а тут ксерокопія?

— Ні, — повільно мовив він. — Гербе, так не годиться. Ні ксерокопія, ні телефонний дзвінок від редактора. Це має бути оригінальний примірник журналу.

— З цим трохи важче. Редакція в них на Мангеттені, звісно, але копії зберігаються в Пенсильванії, у передплатному офісі. І в них є лише по п’ять примірників кожного випуску — це й усе, що вони можуть собі дозволити зберігати, враховуючи, що «ЕКММ» виходить із тисяча дев’ятсот сорок першого року. Видавати їх на руки вони не дуже люблять.

— Гербе, та ну! Ці журнали можна знайти на гаражних розпродажах і в половині бібліотек у маленьких містечках усієї Америки!