Розділ «Рівно північ»

— Ніколи, — мовив він і широкими кроками, з високо піднятою головою і широко розплющеними очима, неначе воїн, що виходить на поле битви, рушив до свого кабінету.

І там Морт сидів наступну годину, не написавши жодного слова.

26

Безрезультатне просиджування перед екраном переконало його, що вечерю, напевно, краще випити, ніж з’їсти, тож, коли задзвонив телефон, він якраз заливався другою порцією бурбону з водою.

До апарата Морт підходив з пересторогою — раптово дуже пожалкувавши, що не поставив собі автовідповідач. У них була щонайменше одна чудова риса: завдяки їм можна контролювати вхідні дзвінки й розрізняти друзів та ворогів.

Морт нерішуче постояв над апаратом, думаючи, як же йому не подобається звучання сучасних телефонів. Колись давно вони дзвеніли — весело теленькали навіть. А тепер — пронизливо завивали, й звучало це, наче мігрень, що намагається ввійти у твою голову.

То що, ти трубку знімати будеш чи так і стовбичитимеш тут, слухаючи, як він дзвонить?

Я не хочу з ним більше говорити. Він мене лякає і бісить, і я не знаю, яке почуття мені не подобається більше.

Може, це не він.

А може, він.

Слухати, як ці дві думки без упину крутяться в голові, було навіть гірше, ніж чути деренчливе дзеленчання телефону, тому він підняв слухавку й сердито буркнув «алло», і виявилося, що на тому кінці дроту цілком безпечна людина — доглядач його будинку Ґреґ Карстерз.

Ґреґ поставив уже такі знайомі запитання про будинок, і Морт знову на них усі відповів, сам думаючи про те, що пояснювати таку подію — це все одно, що описувати наглу смерть. Коли щось і може допомогти тобі подолати шок, то це постійне повторювання відомих фактів.

— Слухай, я сьогодні ввечері нарешті перебалакав із Томом Ґрінліфом, — сказав Ґреґ, і Мортові здалося, що голос у нього звучить трохи дивно. Наче обережно. — Вони із Сонні Троттсом фарбували методистську церкву.

— Ага? І ти поговорив із ним про мого друзяку?

— Так, поговорив, — тепер Ґреґів голос звучав ще обережніше.

— Ну і?

Запала коротка мовчанка. Після якої Ґреґ сказав:

— Том думає, що ти, напевно, дні поплутав.

— Я, напевно, дні… ти про що взагалі?

— Ну, — вибачливо мовив Ґреґ, — він каже, що справді вчора вдень проїжджав по Лейк-драйв і бачив тебе; каже, що помахав тобі рукою і ти помахав у відповідь. Але, Морте…