Розділ «Рівно північ»

Я розкусив тебе, друзяко. Викупив. Одразу ж, тільки-но побачив. І знаєш що? Ти не того письменника обрав, щоб мозок їбати. Здається, я з середини травня мрію когось убити, і ти мені годишся, нічим не гірший за інших.

Морт повернув голову в бік дверей спальні. Водночас сягнув лівою рукою (обтерши долоню об сорочку спереду, щоб рука не підвела в найвідповідальнішу мить і не зісковзнула) та взявся за круглу ручку дверей ванної кімнати.

— Я знаю, що ти там! — прокричав він до зачинених дверей спальні. — Якщо ти під ліжком, то краще вилазь звідти! Рахую до п’яти! Якщо не вилізеш доти, доки я буду біля дверей, то я зайду… і зайду з розмахом! Ти мене чув?

Відповіді не було… та він на неї й не розраховував насправді. І не хотів. Морт міцніше взявся за ручку дверей ванної, але продовжував кричати у бік гостьової спальні. Він не знав, чи Шутер зможе почути або відчути різницю, коли він поверне голову в бік ванної, але думав, що той на це здатен. Було очевидно, що цей чоловік розумний. Збіса розумний.

За мить до того, як почати рахувати, Морт почув іще одне слабке шарудіння у ванній. Був би проґавив його, навіть так близько стоячи, якби не вслухався з усією концентрацією уваги, на яку тільки був здатен.

— Один!

Господи Ісусе, він пітнів! Як свиня!

— Два!

Ручка дверей ванної холодним каменем лежала у стиснутому кулаці.

— Тр…

Він крутнув ручку, розчахнув двері, й вони відскочили від стіни, вдарившись об неї з такою силою, що пробили шпалери й зіскочили з нижньої завіси, і ось він, ось він, насувався на нього з піднятою зброєю, його зуби шкірилися в посмішці вбивці, а очі палали божевільним, геть божевільним вогнем, і Морт одним помахом опустив кочергу, вона просвистіла в повітрі, і йому якраз вистачило часу збагнути — Шутер теж замахнувся на нього кочергою; збагнути, що на Шутері нема того круглого капелюха; збагнути, що то взагалі не Шутер; збагнути, що то він сам, божевільний — то він, і тут кочерга розтрощила дзеркало над раковиною, і скло з амальгамою порснуло в усі боки, зблискуючи в напівтемряві, і шафка для ліків обвалилася в раковину. Погнуті дверцята, немов безсило відвисла щелепа, випустили назовні потік пляшечок сиропу від кашлю, йоду й ополіскувача для рота «Лістерин».

— Я вбив проклятуще йобане дзеркало! — верескнув він і хотів викинути кочергу, коли раптом у ванні, за гофрованими душовими дверцятами, справді щось ворухнулося. І перелякано запищало. Вишкіривши зуби в посмішці, Морт завдав навскісного удару кочергою і пробив пластмасові дверцята, відкривши в них діру із зазубленими краями й зірвавши з напрямних. Він заніс кочергу над плечем. Його очі нерухомо дивилися вперед осклілим поглядом, а губи розтяглися в гримасі, яку він уявляв на обличчі Шутера.

Але поволі опустив кочергу. І зрозумів, що мусить пальцями лівої руки розтискати пальці правої, щоб кочерга могла впасти на підлогу.

— Звірятко, чом ти скачеш так, — промовив Морт до полівки, що сліпо металась у ванні. — Тебе пойняв безумний ляк[202].

Його голос звучав хрипко, безбарвно і дивно. Він зовсім не був подібний до його власного голосу. Це більше нагадувало перше прослуховування свого голосу, записаного на касету.

Розвернувшись, Морт повільно вийшов із ванної повз перекособочені двері, зірвані з петлі. Під ногами похрускувало розбите дзеркальне скло.

Зненацька на нього накотило бажання спуститися вниз, лягти на канапу і подрімати. Раптом йому захотілося цього понад усе на світі.

24

Розбудив його телефон. Сутінки майже переросли в ніч, і довелося повільно пробиратися повз скляний кавовий столик, що так і прагнув укусити за ногу, з дивним відчуттям, що минулий час якимось дивним чином повторився в теперішньому. Права рука пекельно боліла. Та й спина теж була не в ліпшому стані. Як сильно він тією кочергою розмахував? Якої сили паніка його гнала? Думати про це не хотілося.

Морт узяв трубку, навіть не завдаючи собі клопоту подумати, хто б це міг бути. Життя, дорогенькі, останнім часом було таким діловим і завантаженим, що це міг бути навіть сам президент.