Розділ «Рівно північ»

Вона заперечно похитала головою, злегка всміхаючись, і взяла Теда за руку. Якщо він шукав якогось знаку, то цей був занадто виразним, щоб його пропустити.

Вони повільно рушили до Мортового «б’юїка».

— А ти там як, нормально тримаєшся? — спитав Тед. — Щось треба, може?

І втретє Морта вразив південний акцент цього чоловіка. Ще один випадковий збіг.

— Та ні, наче нічого, — сказав він, відчиняючи дверцята «б’юїка» й виловлюючи з кишені ключі до машини. — Теде, а звідки ти родом? Чи ти, чи Емі, напевно, вже мені казали, але клята пам’ять підводить. З Міссісіпі?

Тед від щирого серця розсміявся.

— Ні, Морте, я здалеку. Виріс у Теннессі. У маленькому містечку. Зветься Шутерз-Ноб, штат Теннессі.

22

До Ташморського озера Морт повертався, міцно вчепившись руками в кермо, спину тримаючи рівно, як лінійку, й не зводячи нерухомого погляду з дороги. Він збільшив гучність радіо й люто зосереджувався на музиці щоразу, коли відчував промовисті сигнали розумової діяльності під черепною коробкою. Ще не подолавши й сорока миль, Морт відчув явний тиск у сечовому міхурі. Ця нова обставина була навіть бажаною, тому він не зупинився біля придорожнього туалету. Потреба подзюрити — ще одна чудова нагода перестати думати.

Додому він приїхав близько пів на п’яту і поставив «б’юїк» на звичне місце біля бічної стіни будинку. Ерік Клептон задихнувся посеред гітарного бугі-соло, коли Морт вимкнув двигун, і градом каміння, обгорнутого в гуму, на нього посипалася тиша. На озері не було жодного човна, і жоден цвіркун не дзижчав у траві.

«У сцяння й думання багато спільного, — подумав він, вилазячи з машини й розщібаючи блискавку. — І те, і те можна відкласти на якийсь час… але не назавжди».

Морт Рейні стояв, мочився й думав про таємні вікна й таємні сади; він думав про тих, кому можуть належати останні й хто може визирати в перші. Він думав про те, що журнал (який був йому потрібен, щоб довести, що певний мужик чи то псих, чи то шахрай) випадково згорів якраз того вечора, коли він спробував його роздобути. Морт думав про те, що коханець його колишньої дружини, чоловік, якого він від усієї душі зневажав, походить із містечка під назвою «Шутерз-Ноб» і що «Шутер» — так уже сталося — це псевдонім згаданого вище чи-то-психа-чи-то-шахрая, який з’явився в житті Морта Рейні якраз тоді, коли Морт Рейні почав осягати своє розлучення не як академічну концепцію, а як простий факт свого життя віднині й довіку. Він навіть думав про те, що «Джон Шутер» стверджував, ніби він підловив Морта Рейні на плагіаті приблизно в той самий час, як Морт Рейні розлучився з дружиною.

Запитання. Невже все це — випадкові збіги?

Відповідь. З формального погляду це можливо.

Запитання. Чи вірить він у те, що все це — збіги?

Відповідь. Ні.

Запитання. А тоді чи вірить він у те, що божеволіє?

— Відповідь — ні, — сказав Морт. — Він не вірить. Принаймні поки що. — Він застібнув ширінку й, обігнувши ріг будинку, підійшов до дверей.

23

Морт знайшов ключ від будинку, підніс його до замкової шпарини, та передумав встромляти. Натомість рука потягнулася до ручки, і щойно пальці зімкнулися на ній, він відчув упевненість, що вона легко прокрутиться. Тут побував Шутер… побував чи досі був. І зламувати замок йому теж не було потреби. Е ні. Тільки не цьому виродкові. Запасний ключ до будинку на Ташморському озері Морт зберігав у старій мильниці на найвищій полиці в сарайчику, а саме туди ходив Шутер, щоб похапцем дістати викрутку, коли настала пора пришпилити горопашного старенького Бублика до сміттєвого бака. І тепер він у будинку, винюхує… чи, може, ховається. Він…